Ключовим у нашій  новітній історії стане слово із трьох літер – ЦВК. Навіщо нинішня монолітна більшість з Президентом на чолі так поспіхом розпустила  Центральну виборчу комісію? Бо та  з минулого, хай і дуже недавнього?

Але ж вибори Президента і Верховної Ради відбулися успішно для нинішніх перезавантажувачів країни. ЦВК  провела їх в умовах тотального цейтноту і політичного тектонізму. Експерти заходилися перемивати «до кісточок»  правові аргументи  для розпуску. А традиційне запитання – навіщо Володимиру Зеленському «своя» аж до мізинця головна виборча комісія? – лишилося поза увагою.

Погляньмо на супутні події. В оточенні Президента  говорять про дочасні місцеві вибори, а одночасно – про припинення війни на Донбасі. Потрібен, мовляв, мир, люди, мовляв, утомилися… Часом звучить, що на Сході «внутрішній» чи й «громадянський конфлікт». Тому вибори на окупованій частині Донбасу теж «можливі». Нарешті, «свій» міністр закордонних справ Вадим Пристайко заявив про готовність до «формули Штайнмайєра», колишнього колеги з Німеччини.

За тією «формулою» коня запрягають позаду воза. Спершу від нас –  закон про особливості Донбасу,  амністія бойовикам і вибори, а вже потім від них –  виведення російських окупаційних військ, передання Україні контролю за власним кордоном. Щоправда, гер Штайнмайєр про «формулу» свого імені ані сном-духом, бо писана вона російським головдипломатом Лавровим під диктовку Путіна.

Коли в українському політикумі і медіа заговорили про чергову «зраду», Президент України відіграв назад: «вибори на Донбасі пройдуть за українськими законами». І лише після виведення російських військ.

Але ж осад почутого вперше лишився. Бо не міг же міністр Пристайко отак ні сіло, ні впало озвучити найгірший з усіх варіантів для переговорів у Мінську. Та й  сам Президент за день до заяви «все буде Україна» говорив, що «формулу Штайнмайєра» обговорюватимуть на Нормандському форматі.  Цим зустрічам  вже не перший рік опирається Владімір Путін: «Нету толку». Насправді ж кремлівський вождь боїться, що Росію поставлять «к стєнкє» за невиконання Мінська. Якщо «формула Штайнмайєра»  – приманка для Москви, то навіщо перепризначений з випробувальним терміном міністр внутрішніх справ Арсен Аваков швиденько роззброїв добробати Шейха Мансура, ОУН та Української добровольчої армії? Щоб не заважали донбаським виборам, якщо такі відбудуться? Чи просто так збіглося?

Мало хто помітив, що Солом’янський  суд міста Києва зобов’язав  НАБУ порушити справу проти експрезидента Порошенка і ексміністра закордонних справ Клімкіна за … тиск на осіб, які підписали Мінські угоди. Йдеться про главу української делегації Леоніда Кучму. А якщо він підтвердить, що на нього тиснули, чимось шантажували? Якщо, спираючись на судове рішення, Верховна Рада визнає Мінські угоди не чинними, і держава відмовиться їх виконувати? Здається, виграшний хід! Але ж до тих невигідних для України угод прив’язані вигідні нам антиросійські санкції.

Перед від’їздом на саміт ООН Володимир Зеленський збив у суспільстві дискусійну напругу, підкинувши замість миру на Донбасі зелену тему корупції. Ще й телефончик НАБУ озвучив. І знову журналісти, експерти з політиками заходилися обговорювати цей «відволікаючий маневр». На найвищій трибуні світу Володимир Зеленський явив себе виважено-мудрим керівником держави, патріотом та противником підпалювачів війни. Ніщо так не вирізняє наші переваги, як вдало зрежисоване тло…

Коли ж через внутрішні чвари і під тиском опонентів-демократів Білий дім оприлюднив липневу телефонну розмову республіканця-президента Дональда Трампа з Володимиром Зеленським, критики нашого очільника аж рота роззявили від прочитаного. Бо наш показав українські зуби: просив продати нову партію «Джавелінів»,  нарікав, що президент Франції Макрон і канцлер Німечини Меркель  «не посилюють санкції (проти Росії – ред.). Вони не роблять так багато, як мали б робити для України».

Перші сто днів Президента Зеленського показали, що він непростий, здатний до несподіваних кроків політик. Від розпуску Верховної Ради до купання у вуличному фонтані. Чи не Дональд Трамп українського зразка. Часом така поведінка має більше переваг, ніж недоліків. Бо відвертого опонента легко передбачити і на його аргументи заздалегідь дібрати заперечення. А в політиці перемагає той, хто непрогнозовано пропонує п’ятий  варіант, нав’язуючи свої умови, вдаючись до непротокольних ходів.

«Гасподін» Путін збив з пантелику фрау Меркель тим, що вивів на перемовини улюбленого вгодованого пса – німецька канцлерка панічно боїться собак. І якщо Зеленський у Кремлі запропонує своєму візаві закусити шаурмою, впевнений, з того злетить імперський блиск, як гадюча луска…

Втім, широке поле для маневру, на яке вийшов Володимир Зеленський, може і навпаки: серед білого завести до темної тайги. Бо неписана «формула Штайнмайєра» і «вибори на Донбасі за українськими законами» здатні народити потворний гібрид. Наприклад, Києву нав’яжуть «компромісні» вибори за українськими законами,  ще й освячені новою ЦВК, але організовані сепаратистами («там же наші люди!»), а значить, підконтрольні Кремлю.

Занадто багато в нашій історії слів на три букви-літери. Та все невеселих. І ЦВК, і ДНР з ЛНР, і суд, і той-таки мир з ООН на додачу…