Суспільство, яке у своїй більшості схвалило закриття трьох телеканалів (112-й», «ZIK», «NEWSONE»), тепер перебуває в стані очікування. Досить тривожному, адже «п’ята колона» подалася в суди. Та й де гарантія, що через якийсь час ті ж таки медведчуки-рабіновичі-бойки (уже за «чистіші» гроші) не викуплять і не розкрутять під себе нові телеканали?

Отже, час ухвалювати закон, яким регламентувати діяльність ЗМІ: закон про колаборацію. Із правовим визначенням, що таке прояви сепаратизму, ворожа пропаганда та інші інформаційні антидержавні збочення. Якщо цього не зробити, вакуум швидко заповниться тим же антиукраїнським контентом. До слова, проєкт такого закону авторства Миколи Княжицького давно подано на розгляд Верховної Ради, але він ніяк не втрапить у порядок денний пленарного засідання. А потрібен саме закон – не постанова і тим паче не звернення.

Нагадаю, 2019 року Верховна Рада вже ухвалювала постанову щодо двох телеканалів («112-й» та «NEWSONE»), спрямувавши її до РНБОУ. Тоді також зафіксували порушення. І що ж? Рада Національної безпеки та оборони України не побачила в ефірах цих каналів ознак екстремізму. Ця безпорадність і яловість державних інституцій фактично активізувала антиукраїнську пропагандистську «п’яту колонну». Це тривало аж по січень 2021-го. Можливо, на той час бракувало достатніх доказів? Переконаний, вони були. А от чого точно не було, то це політичної волі припинити беззаконня в ефірі.

Не забуваймо, з 1994 року в Україні діє Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення – позавідомчий державний орган, уповноважений регулювати телерадіомовний простір, включно із  застосуванням санкцій. Але якось так виходить, що кожен новий склад Верховної Ради України, делегуючи туди своїх чотирьох представників (через процедуру розглядів, обговорень, голосувань), обирає виконавців «вузькопартійної волі», тобто відвертих лобістів. У «президентську четвірку» (всього колегіальний орган складається із 8-ми чоловік) власники телерадіохолдингів також примудряються втиснути по «своїй людинці»…

Отже, породивши таке безвольне з точки зору захисту національних інтересів «дитя», влада сама періодично стає заручницею його бездіяльності. Частина членів Національної ради апріорі підзвітна тим, кого мали б контролювати. Адже саме цей колегіальний орган наділено винятковим правом моніторити телеефір. Утім за всю історію існування Нацради жодного потужного загальнонаціонального мовника серйозно не покарали: так, пожурили, покивали головами… і  вчергове продовжили термін дії ліцензії. Показовий приклад з недавнім продовженням терміну дії ліцензії телеканалу «Інтер». Цапами відбувайлами, яким виносять попередження, яких штрафують, залишаються здебільшого місцеві та регіональні телерадіокомпанії: треба ж демонструвати статистику покарань?

Вихід простий: до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення мають делегувати авторитетних людей. З іменами, біографіями а головне – з незаплямованою репутацією! Кандидати повинні пройти спеціальну перевірку на рівновіддаленість від медіаолігархічних структур.

Нацрада може і має стати неполітизованим органом, який чітко відслідковуватиме дотримання телерадіоорганізаціями норм чинного законодавства незалежно від їхніх впливових власників. Тоді стратегічний ефірний ресурс нарешті використовуватимуть не на руйнацію, а на зміцнення держави.

І ще важливий аспект: Національній раді з питань телебачення і радіомовлення варто надати право ухвалювати рішення призупиняти діяльність телерадіоорганізацій, які проводять антидержавну політику. Нехай саме телекомпанії доводять свою невинуватість у судах, а не навпаки. До речі, така норма є в законодавстві Франції і ніхто не звинувачує французького регулятора у порушенні свободи слова.