Жанна Миляшкевич, професійна художниця, майстриня з Луцька, володарка найдовшої на Волині коси, зуміла не лише творити справжні мистецькі скарби, а й заохотити до творчості інших.

Її глиняні вироби неповторні. В них тепло, щирість та невичерпна енергетика мисткині.

Закінчивши художню школу, Жанна навчалася у Миргородському керамічному технікумі, який славився мистецькими традиціями керамістів на теренах колишнього Союзу. Згодом працювала на Сумському порцеляновому заводі. У нелегкі дев’яності, коли дозоляли безробіття та безгрошів’я, повернулася до Луцька. Там і захопилася майолікою – різновидом кераміки, яку виготовляють із випаленої глини й розписують по поливі. Керамічним мистецтвом Жанна Миляшкевич займається вже чверть століття.

– У цих творах, – каже, – моя душа. Я – українка, й Україна в моєму серці. Щаслива, що своїми роботами можу відтворити бодай дещицю великого багатства української майоліки.

Її твори є в Португалії, Японії, Італії, Франції. Багато українських заробітчан хочуть мати з собою часточку України, тому купують Жаннині вироби, серед яких обереги з маками, бусликами, рушниками.

Про ці знаки, про їхній символізм їй ще бабуся розповідала. Їх треба вміти правильно малювати, добирати барви. Наприклад, бусоли – обереги роду й дуже вірні одне одному; якщо птаха-вона хвора і не летить у теплі краї, то й він лишиться, хоча обоє можуть загинути. Жанна залюбки створює глиняні дзвоники – їхні звуки руйнують усе негативне.

У цей тяжкий час разом з колегами по художньому цеху художниця намагається підтримувати рідну армію.

– Виготовляли, – розповідає, – обереги для наших солдатів,– Було надзвичайно приємно дізнатися, що один воїн повісив мого янгола в кабіну свого танка. Вірю, що він його оберігатиме

У Рівному та в Луцьку Жанна Миляшкевич виставляла свої твори на благодійному ярмарку «Добра справа», а до Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва – взяла участь у благодійному марафоні «Разом переможемо».

– Сьогодні, до речі, теж був благодійний ярмарок, а точніше – марафон майстрів народної творчості та творчих колективів, – ділиться мисткиня. – Співали та продавали роботи на підтримку ЗСУ. Я в команді Наталі Гуркіної, вона офіційний волонтер, у неї колекція «Незламна Україна», і ми під цим гаслом збираємо кошти для підрозділу українського винахідника добрив «Біочар IDEALE», В’ячеслава Родителева. Наша команда вже придбала та відправила два авто. Заповнили їх усім необхідним.

За своє мистецтво Жанна дякує Всевишньому.

– Часом, – зізнається, – прокидаюся серед ночі, бо в голові виникає красивий образ. Іноді за ніч і робота буває готова! Звісно, у сирому варіанті, адже її ще потрібно висушити та випалити в печі. Буває, що беру шматок глини, а ідея сама спадає на думку, і з-під пальців виходять роботи. Звісно, деколи доводиться довго «дотягувати» якусь роботу.

Глина лікує, упевнена майстриня. І згадує:

– Був у мене такий випадок: продаю свої роботи в музеї, що у Пироговому. Підходить до мого столу жінка, довго біля нього стоїть. На вулиці було прохолодно. І жінка мені каже: стою, мовляв, і гріюся біля ваших витворів…

Я люблю ручну роботу і творю лише з позитивними думками. А коли працюю над персональним оберегом, думаю про цю людину і неодмінну сідаю за роботу з молитвою. Генетичний код нації не лише в душі людини, а й у традиційному національному мистецтві. Люди, роздивляючись мої вироби, до них торкаються. І саме те, до якого витвору людина вперше торкнулася, може багато про неї розповісти. Часто так буває: хтось мимоволі торкається якогось виробу, розглядає інші, але зрештою купує саме те, до чого торкнулася рука. Я тоді розповідаю, що означають ті чи інші знаки на виробі. Був випадок, що людина аж розплакалася.

Не втрималася, розпитала і про знамениту Жаннину косу.

– Зараз вона завдовжки 1 метр 64 сантиметрів, відповідно до мого зросту, – уточнює Жанна. – Кажуть, що до метра вона росте природно, а далі Господь дає. Лише раз, коли я навчалася в школі, мама відрізала пів метра моєї коси… Але відтоді не обрізаю, тож можу сказати, що коса моя росте від дитинства. Ополіскую її травами та користуюся натуральними масками. Знаю більше ніж десять сучасних зачісок, часом так закручу, що й не скажеш, що вона така довга.

Нині Жанна Миляшкевич багато часу віддає юним талантам. Працює з внутрішньо переміщеними дітьми: разом малюють, працюють з глиною, і таким чином, пояснює художниця, проходить терапія для тіла і душі: бодай трішки відволіктися від тяжких думок і спогадів про війну.

Жанна прагне навчити дітей чогось нового, не примушуючи їх робити те, що їм не до душі. У цьому вся суть творчої людини – увести в мистецький світ без принуки. Нехай ці діти не стануть фаховими художниками, але залишать у душах іскрину, яка осяватиме їм істинну красу життя.