Істерика з приводу Надії Савченко може виникати лише серед тих людей, які з самого початку сприймали її не як просту людину, з чеснотами та вадами, а як небожителя та міфічного героя, що дивом зумів реінкарнуватися в наш час винятково лише для спасіння людства загалом, а України зокрема.

В її образі Савченко складно, майже неможливо бачити жіночною, себто жінкою, яка потребує чоловіка і мріє про діточок. Вона сама чоловік. Їй потрібна жінка. Україна. Її лібідо трансформувалося в бажання добра для матерів Донбасу та Чечні. Ну, й ще трохи в бажання земельки в столиці, яку обов’язково потрібно було записати на маму або сестру, щоб ненароком не потьмарити світлий образ Героя України.

Насправді, нам не потрібні ні «Наді», ні «Юлі», ні «Віті», ні інші люди, імена яких перетворилися в бренд і загальну назву. Не потрібні нам такі герої. Психічно здорова людина, свідома своїх обмежень, в жодному випадку уникатиме такої слави. Люди, які чинять протилежне,  –  хворі, або хочуть щоб хворими були всі інші. Звісно, лише для того, щоб ці хвороби зручно та вигідно використовувати в майбутньому. Всі ці «герої»  –  герої одного дня. Як швидко «здулися» Парасюки-Гаврилюки-Семенченки, коли їм дали можливість показати себе. Ми послухали і взялися за голову… Воістину, «не сотвори собі кумира»…

Коли наш патріарх зустрівся з Надією Савченко, він чесно сказав, що «не вона одна герой». Не знаю, наскільки це вплинуло на її подальше церковне життя, але те, що вона була вражена цією правдою про себе, сумнівів не залишається. Як це не одна? А хто ж, як не вона? Хто ж іще ?..

Наше хворе суспільство, яке із прогнозованою систематичністю (раз у кілька років, а то й менше) здатне кардинально змінювати власні політичні вподобання та власних лідерів, має лише дві стабільних речі – корупцію та інфляцію. Це чи не єдине, що не змінюється в нас із часів Кравчука, Кучми та Януковича. Це вся наша стабільність,

Із одного боку люди сподіваються на диво. Європейське диво, з надміром якісних товарів і послуг, а з іншого – не сильно спішать самі ці товари виробляти, а послуги надавати.
Не кажу про нано- чи біотехнології. Я реаліст. Про ці штуки нам мріяти ще невідомо скільки, особливо тим, хто бачив реальний стан у наших лікарнях і школах. Швидше, маю на увазі все те, що ми реально можемо змінити чи зробити, але не міняємо та не робимо.

Уже дістало, коли солдатів чи матерів загиблих героїв навіть з маршруток виганяють, зневажаючи і їхні посвідчення.

А як можна такій кількості людей досі ходити до храмів окупанта? Як можна займатися мародерством з тим клятим бурштином? Як можна повноцінній людині жити із невикоріненою любов’ю до російського тюремного репертуару. Люди, ви що, подуріли? Як може серед нас, українців, творитися таке?

Вам потрібні герої? Почніть змінюватися, і ви станете моїми персональними героями.

У нашій Церкві ми віримо, що для людей немає малих, незначних справ. Кожна справа залишає свій відбиток на душі людини. Більше справ –  більше таких відбитків. Багато відбитків – маєте характер. Маєте характер – маєте свою долю та майбутнє своєї родини. Тому Святі Отці наполегливо навчають робити не втомлюючись саме малі справи та боятися дрібних гріхів. Людство губить свої душі не через один великий гріх, а через безліч дрібних послаблень і поблажок, які воно щодня собі дарує.

Перші християни йшли на муки та вірну смерть, лише відмовившись, уявіть собі, кинути в кадильницю на честь імператора дрібку ладану! Дрібку! Ладану!

Для цілісних, здорових людей між світлом і темрявою не може бути середини. Немає середини поміж гріхом і благодаттю. Не може бути християнином людина, яка живе всупереч Заповідям Божим. Не можна жити через день з Христом, а через день з дияволом. Не можна говорити про свій патріотизм і любов до України, а нічого не робити, щоб їй і її людям було краще жити. Це ж так просто!