Війна зінює світ і людей. Вона міняє матерію і дух. Мистецтво теж набуло геть нових рис. Про це добре знає художниця Поліни Каціон із села Кулябівка Київської області.

–Не бралася за пензя близько двох місяців, – зізнається мисткиня. – Взагалі не могла думати ні про що. Всі думки – як там фронті? Згодом усе ж знайшла джерело натхнення. Поволі поверталася до свого звичного ритму життя, до насолоди процесом творення.

– Поліно, давно займаєшся творчістю?

– Малюю з дитинства. Хотіла якось висловити свої глибинні думки. До дітей, зазвичай, дорослі мало дослухаються, мало їх намагаються зрозуміти. І я вирішила «говорити» малюнками.

– Знайшла свій стиль?

– Не можу впевнено сказати, що вже його знайшла. Навіть мої роботи, які виконала в одній техніці, різняться. Насправді результат залежить від багатьох факторів. І від морального стану, коли сідаєш за роботу.

– А де поширювала свою творчість ?

–Певний час «зависала» більше в російському артком’юніті. Було бажання поділитися своєю творчістю в соціальних мережах, зокрема, в Інстаграм. На той момент я вважала, що зможу охопити більшу аудиторію, якщо вестиму блог російською (таких як я тоді було багато). Приблизно за місяць до повномасштабного вторгнення російської орди в Україну я розчарувалась у деяких людях і зробила важливий крок – почала спілкуватися українською. Відповідно скоригувалася й аудиторія.

– Про що твої сьогоднішні роботи?

–Моя творчість – це і про мене, і про Україну водночас. Коли виставляю свої роботи, зокрема в інтернеті, сподіваюся, що допомагаю людям хоч трохи відволіктися від тривожних новин. Тепер я ділюся своїм контентом з усім світом. До України нині великий інтерес!

Стиль та тематика моїх творів мало змінилися. Змінився сам посил та сенс, який вкладаю в малюнки. Сідаю за роботу з думками про Україну, про нашу перемогу, намагаюся своєю творчістю долучитися до цього. Надихає, що, залишаючись в Україні, маю можливість займатися улюбленою справою. За це щодня подумки щиро дякую нашим захисникам та захисницям.

– Як відновлюєшся, де черпаєш сили в цей непростий час?

–Активно спілкуюся з друзями, читаю книжки, переглядаю улюблені кінострічки. Сили і надію на перемогу дає віра у наші ЗСУ, в наш нескорений народ. І звісно ж, відчуваю підтримку близьких людей – вони допомагають рухатися далі.

– Що б нині порадила чи побажала українським митцям?

–Найперша порада: невідкладно переходьте на українську. Знаю, багато хто, як і я колись, активізувалися на російській аудиторії. Тепер все. Крапка. Припиніть писати російською, змінюйте своє оточення. Якщо ви раніше працювали на російську авдиторію, будьте готові до хейту через бажання творити контент рідною мовою. Коли перейдете на українську, повірте, вам стане набагато комфортніше. Наші люди надзвичайно вдячні та щирі.