Відзначили 30-річчя Музею-садиби родини Рильських, що в Романівці Житомирської області. Тепло, по-сімейному щиро й зворушливо пройшло це свято на землі, яку сходив Максим «малими, босими ногами».

Низький уклін від родини Рильських усьому колективу музею на чолі з його директором Петром Омельчуком, який нещодавно очолив цю унікальну культурно-просвітницьку установу, але вже встиг дати осередкові нове, енергійного імпульсу життя.

В короткому слові я згадав, що сто років тому брати Іван та Максим Тадейовичі передали отчу садибу під семирічну трудову школу (раніше в селі діяла чотирирічна церковно-парафіяльна). В цьому приміщенні школа, яка 1966 року отримала ім’я Максима Рильського, працювала до 1982 року. Колись брати Рильські самі тут учителювали: Іван викладав ботаніку, географію, російську мову, Максим – українську мову, літературу та історію. Важкі то були часи. Вчителям село платило натурою – пудом жита на місяць, ячменем та просом. Самі заготовляли для опалення дрова.

«Учитель був із мене не дуже успішний», – із притаманною йому скромністю згадував Максим Тадейович. І навіть описав своє вчителювання в оповіданні «Коли копають буряки» ( часопис «Життя і революція», 1925 р.). Вивівши себе в образі вчителя Степана.

Втім вчителювання Максима Рильського – то тема окремої оповіді.

Повертаючись до обстановки романівського музею, згадую, як трепетно й по-синівські дбайливо збирав для нього експонати Богдан Максимович Рильський. Окраса нинішньої експозиції – меблевий гарнітур з карельської берези. До відкриття Голосіївської садиби поета в 1951 році, ці меблі стояли в робочому кабінеті дідуся на його київській кварирі у відомому будинку РОЛІТ. В цьому кабінеті згодом раз на тиждень дідусь вів депутатський прийом громадян (незмінний депутат Верховної Ради СРСР з 1946 р., від Житомирщини).

Після кончини Максима Тадейовича його величезну квартиру розміняли на дві сім’ї. Гарнітур переїхав на квартиру моїх батьків і, вибачте за зухвалість, став «робочим кабінетом» старшокласника і студента Максима. Себто моїм. Після мого одруження в кінці 60-х Богдан Максимович занепокоївся, що нашу квартиру можуть розміняти, що доля гарнітуру невизначена, і попросив моїх батьків й особисто мене віддати цінну пам’ятку на зберігання в Голосіївську садибу, щоб передати її майбутньому музєві в Романівці.

Досі не можу уявити, як ці майже непідйомні меблі – книжкова шафа, стіл, журнальний столик, два крісла, ліжко-диван – вдалося затягти майже вертикальними сходами на третій поверх будинку, у мансарду. Відтоді цей гарнітур став інтер’єром робочого кабінету директора Голосіївського музею-садиби Максима Рильського Богдана Максимовича Рильського (адмінбудинок там з’явився не відразу).

Музей у Романівці відкрили восени 1991 року. Але побувати на цьому святі хранителеві реліквій Максима Рильського не випало: Богдана Максимовича не стало за кілька місяців до цього.

На світлині – Максим Рильський (молодший) за письмовим столом свого славетного діда. Фото Наталії Цуман.