Блогерство стрімко розвивається, ці активні балакуни сьогодні стають своєрідною кастою людей, яких знають, читають, ким захоплюються, кого наслідують. Часто вони без зайвої скромності називають себе експертами ХХІ століття, роздають навсібіч різноманітні поради, все вміють і про все знають; їхні лайфхаки вражають інфіковані інтернетом молоді голови із силою і яскравістю блискавки, що спекотним літнім днем влучає в дерево і палить його дотла…

Якими є насправді взаємини читачів, глядачів та блогерів? Хто кому потрібний, хто від кого залежить? Спробуємо розібратися.

Здебільшого блогер може й не здогадуватися про коло і категорію читачів/глядачів. Він пише чи знімає відео, образно кажучи, в порожнечу, не маючи певності, що він і його озвучені думки бодай когось зацікавлять. Зате читач, який уподобав блогера, навпаки, «западає» на нього, інколи не знаючи за що. Моливо, відчуває з ним емоційний зв’язок, отож у прямому сенсі прокидається з ним і засинає.

Соцмережі дозволяють глядачам день і ніч спілкуватися з популярними особами, реагувати на їхній контент, ділитися з ними своїми думками, хоча ймовірність того, що блогер відповість узаємністю, достатньо невисока. Звісно, взаємодія з читачем дуже важлива, бо допомагає блогерові монетизувати власний контент за рахунок високого рівня зацікавленності.

Найголовнішою ж особливістю таких однобічних стосунків є те, що читач буквально сприймає інформацію, яку транслює «лідер думок». Найуразливіша категорія – підлітки, бо вони ще позбавлені критичного мислення. Надміру емоційні і довірливі, вони, немов риба, хапають наживку від людей направду або некомпетентних, або зумисне запрограмованих на фейки.

І тоді ми маємо те, у чому зізнається Ганна Лучіна, якій 13 років:

– Я навіть і не скажу точно, за скількома блогерами систематично спостерігаю. Мені подобається дивитися, чим вони снідають, яку одежу носять, що рекомендують для гарної шкіри. Це дуже зручно, щоб не блукати в просторах інтернету, а чути, як про це говорять люди, які вже спробували. Я вважаю, що блогери – це ті, хто править світом…

У довірливої і неперебірливої Ганни неї все змішалось – і блогери, і інфлюенсери маркетингу. Бо рекомендації в інтернеті – це не завжди особистий досвід блогера, зате завжди – реклама, яка нічого спільного не має з експертною думкою. Тож коли чуєте фразу «Купіть крем фірми, якою користуюсь я», знайте: це не обов’язково те, що вам конче треба; воно – не доконче помічна, а навпаки, може й зашкодити.

У спілкуванні з багатьма своїми друзями і знайомими порушувала питання блогерства і дійшла висновку: їхня роль для всіх і для кожного з нас дуже значна. Навіть для тих, хто цього не усвідомлює.

– Слідкую за блогерами, бо люблю розважальний й оригінальний контент, – зізнається Діана Скоренко, першокурсниця Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Але маю на увазі тих, хто не соромиться показати себе справжнім, свої недоліки, хто не творить із себе ідеал. Ось таких люблю слухати і навіть у чомусь їх наслідувати. Якщо говорити про теми блогів, за якими я слідкую, то це переважно психологія та освіта.

– Особисто мені подобаються блогери, які показують свій спосіб життя, – розповідає Ксенія Ляпіна, студентка Київського університету імені Бориса Грінченка. – Не кажу, що вони впливають на мене, але достатньо цікаво спостерігати за історією їхнього успіху, інтересами, життєвою позицією, яку вони транслюють.

– Слідкую лише за декотрими блогерами, – зауважує Ірина Вовк, учениця десятого класу однієї з київських шкіл. – Іноді цікаво послухати корисні поради від людей, які бачили в цьому світі більше ніж підлогу та стіни власної квартири. Обожнюю мотиваційних блогерів, вони позитивно впливають на мене, на мої думки про різні ситуації. І на мою самооцінку, відповідно. Вони часто кажуть правильні речі і надихають мене на певні вчинки.

Серед опитаних були й ті, хто достатньо критично висловилися про блогерство. Деякі взагалі не розуміють, в чому сенс перейматися базіканням незнайомих людей, а тим паче щось у них переймати.

– Ніколи не розумів цього плескання язиками, бо особисто для мене воно не несе жодної важливої інформації, – гнівається Валентин Глухоман, студент-першокурсник одного зі столичних вишів. – Більше того, деякі блогери дивують своєю поведінкою, часто виводять з рівноваги. Нещодавно одна «українська» блогерка на відео заявила, що обрала б для життя Росію замість України. Потім почала виправдовуватися і звинувачувати інших, бо її, мовляв, не так зрозуміли. Зрештою, наробила такого галасу, що їй те глупство взагалі записали в плюс. Це все вкрай примітивно, розраховано на людей «вузьколобих».

– Якщо чесно, іноді дратує надто ідеальна картина, яку вони транслюють у себе в соціальних мережах, – продовжує думку Аліна Поштарук, студентка першого курсу столичного Грінченкового університету. – Мимоволі починаєш заздрити: вони кращі за тебе, успішніші, стрункіші, багатші, упізнаваніші… А потім розумієш, що то туман… Я навчилася не зупиняти на них свої уваги, і тепер не порівнюю себе з ними, бо знаю: не все, що вони показують, правда.

– Нещодавно на моїх очах ідеальна картинка, про яку подружжя блогерів вело мову роками, зруйнувалася в один мент – розповідає Поліна Семиренко, учениця старших класів однієї з київських шкіл. – Якоїсь миті вони почали лити бруд одне на одного, а згодом виправдовувалися перед підписниками. Тепер розумію: спостерігати за незнайомими людьми безглуздо.

По мові – післямова. Блогери – такі ж люди зі своїми проблемами і потребами. Відмінність: вони наважилися говорити на широку авдиторію. Вони просторікують про своє і чуже життя, про те, що розуміють і в чому дилетанти. Вони привласнили право говорити на публіку, яке маємо всі ми, але зі скромності чи з інших причин цим нехтуємо. Проблема не в тому, щоб говорити або мовчати. Проблема виникає тоді, коли глядачі починають вірити, що блогер і його контент – це істина в останній інстанції. Проблема – у щирій, нічим не обумовленій довірливості тих, хто слухає і довірливо «ковтає». Хто не схильний критично мислити, розумно і виважено споживати інформацію, якою залюбки «пригощає» блогер, роблячи багатьох легковірів незрячими заручниками «дзеркала думок».