… Одного разу йому на операцію принесли окремо голову і тіло солдата. Такою була віра в професіоналізм «чудесного доктора»… Йдеться про Миколу Пирогова – унікального лікаря, геніального хірурга, педагога, власне, про людину, яка зробила величезний вклад у розвиток медицини.

На околиці Вінниці, в кінці найдовшої міської вулиці, названої на його честь, є садиба-музей Миколи Пирогова «Вишня». За 100 гривень (з дорослого, для студентів знижка) можна потрапити у це ошатне обійстя, зануритися в історію медицини. … Бути лікарем він мріяв з дитинства. Коли Миколі Пирогову минуло лише 14 років, він, додавши собі літ, вступив на медичний факультет Московського університету (я, звісно, знала, що діти хочуть швидше подорослішати, але мотивація цього 14-річного юнака вражає). У 22 Микола отримав науковий ступінь доктора, а у 26 – звання професора.

Затято штудіював хірургічні методики, аби уникнути ампутації кінцівок. Зрештою, взявся за анатомічні дослідження заморожених трупів. Так народилася нова медична дисципліна — топографічна анатомія. Через кілька років Пирогов видав перший анатомічний атлас, який став незамінним посібником для лікарів-хірургів. Відтоді хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою розвитку оперативної хірургії.

Микола Пирогов першим застосував гіпсову пов’язку для поранених та заснував на війні інститут сестер милосердя, які доглядали хворих. Кількість його нововведень у медицину вражала. Микола Іванович славився тим, що оперував за лічені хвилини. Найвідоміший випадок, коли він видалив камені з жовчного міхура менш ніж за 2 хвилини. Тоді життя пацієнта напряму залежало від швидкості та професійності лікаря: операції робили без наркозу. Рятівний ефірний наркоз узаконив у медицині Микола Пирогов. Загалом провів під ним близько 10 000 операцій, урятував тисячі життів. Він самовіддано трудився в лазаретах на чотирьох війнах. Мобілізував себе туди сам, своїм лікарським обов’язком. Уперше запровадив обов’язкове первинне сортування поранених. Ділив їх на чотири групи. Смертельно пораненим надавали допомогу священники та медсестри. Важкими пораненими, що потребували негайної допомоги, лікарі займалися у першу чергу. Тих, кому не потрібна термінова операція, відправляли в тил. А легкими пораненнями займалися фельдшери…

* * *

У цій вінницькій садибі Микола Пирогов прожив два десятиліття, тут знайшов вічний спочинок, заповівши забальзамувати себе. Тіло його і нині у його домашньому мавзолеї.

«Учитися і жити – одне і те ж», – це один із уроків, які залишив нащадкам великий лікар.

Будинок «чудесного лікаря»

Кабінет Миколи Пирогова