Першої неділі жовтня педагогів вітають тільки в країнах колишнього Радянського Союзу. Таку традицію започаткували 1965 року, а офіційно День учителя в СРСР відзначали з 1980-го. В незалежній Україні президентським указом 1994 року визначено щорічним Днем працівника освіти теж першу неділю жовтня. А тимчасом багато країн світу вітають педагогів 5 жовтня, у Всесвітній день учителя, проголошений ЮНЕСКО.

Нині українське вчительство теж на рубежі вогню. Не на символічному – на реальному. Розбомблені школи, щоденні сирени повітряної тривоги, а десь і виття снарядів-ракет… Вчителі ведуть заняття онлайн з підвалів, бомбосховищ, навіть з окопів на передовій. Раптові перерви одміряють сиренами, а після відбою тривоги школярі знову повертаються до віртуального класу.

З початку повномасштабного російського вторгнення мільйони їх потребують допомоги не тільки в навчанні. Компанія «Gradus» зробила у квітні 2022 року дослідження «Зміни в житті дітей під час війни». Результати засвідчили, що у половини дітей до 18 років дуже погіршився рівень ментального здоров’я, а три чверті їх мали специфічні симптоми: перепади настрою, підвищену тривожність, порушення сну, погіршення пам’яті, спалахи агресії.

– Два роки в наших учнів украв ковід, а тепер їхні найкращі роки краде війна, – не приховує відчаю директорка Вінницького ліцею №18 Ірина Матковська.

Вчительство стало на захист країни пліч-о-пліч із ЗСУ. Від самого початку вторгнення, у жахові регулярних бомбардувань і масового відчаю, педагоги, не чекаючи на вказівки «згори», взялися дистанційно проводити уроки. І вже цим уселяли в учнів упевненість: ми неодмінно здолаємо лютого напасника.

«Ed Camp Ukraine» – найбільша незалежна освітянська спільнота в Україні. Її очільник Олександр Елькін багато років допомагає вчителям підвищити кваліфікацію, обмінюватися досвідом з колегами, зокрема із зарубіжними. Рух охоплює вже понад 40 тисяч педагогів. Пан Олександр щиро подивований героїзмом наших освітян:

– Вони не тільки змогли зберегти освітній процес, вони неабияк підтримують громади у цей важкий час, допомагають ЗСУ, Силам тероборони, своїм колегам.

Вчительство активно долучилося й до волонтерського руху. З початком широкомасштабної війни до нього пристали майже всі школи України: перетворювали шкільні класи, кабінети на максимально комфортні кімнати для тимчасово переміщених осіб, педагоги чергували ночами у школах, – не давали біженцям почуватися самотніми.

– На третій день війни, коли перша хвиля паніки почала стихати, ми всім колективом пішли у спортзал, гуртом зробили тут тимчасовий прихисток для біженців, – веде розповідь Марія Григорівна, вчителька Київського ліцею. – №208. Хтось приніс ковдру, хтось матрац… Разом легше.

Чимало педагогів узяли до рук зброю – перейшли з освітнього фронту на військовий. Учитель Харківської школи №106 Володимир Сокол ще 2014 року став до лав ЗСУ. За якийсь час повернувся до своїх учнів, але коли ворог посунув в Україну ордою, знову пішов на фронт, нині героїчно б’є рашистську наволоч.

– Дуже сумую за дітьми, за школою, це ж моя рідна професія, – зізнається пан Володимир. – Але нині бачу свій громадянський обов’язок у лавах ЗСУ. Інакше бути не може, це мій чин.

Володимир Сокіл називає школу «двигуном емоційного інтелекту». І мріє, щоб після перемоги українська школа «відродилися по-новому, не у бюрократичному варіанті».