Вже, здається, лишень лінивий не зізнався собі в тім, що Організація Об’єднаних націй як структура, створена для гарантування безпеки у світі, не виконує своїх функцій. Прикладів її бездіяльності сотні. Вона стала заручницею сумнозвісного «права вето», коли будь-який постійний представник Ради Безпеки ООН може заблокувати будь-яке рішення, навіть найсправедливіше. Останнім часом цим правом вето просто зловживає росія, гальмуючи застосування будь-яких дієвих форматів ООН.

Але окрім отого лиховісного «ветування», сама структура Організації Об’єднаних Націй перетворилася в ялову, абсолютно нежиттєздатну. Свіжий приклад – неможливість розблокувати українські порти для транспортування зерна в країни, де його конче потребують.

Здавалося б, це і є прямий статутний обов’язок ООН – забезпечити порятунок населення країн від ймовірного голоду. Організація гумконвою, його належної охорони – невже це не під силу головній безпековій організації світу?! Тим паче, що фінансові та технічні спроможності для цього є.  В чому ж тоді справа?

А справа в тім, що навіть найглобальніша безпекова структура боїться посваритися з  «гопником», яким себе позиціонує путін. Візити Генерального секретаря ООН до Москви (і тільки потім – до Києва) нічого не принесли. А що вже казати про результативність спроб нижчих за рангом чиновників ООН залагодити цю ситуацію? На фоні безсилля ООН інші міжнародні структури на кшталт ЮНЕСКО чи Міжнародного Червоного Хреста демонструють іще жалюгіднішу немощ.

Війна в Україні оголила діяльність (а радше бездіяльність) міжнародних організацій, про які не прийнято було говорити вголос. Безпекові структури виявилися неспроможними гарантувати… власну безпеку. А тому все більше країн схиляються до думки, що «розхолоджена демократія» потребує захисту й реорганізації.

Згадаймо початок російсько-української війни восьмирічної давності: тоді наша держава неодноразово зверталася до ООН ввести миротворчі війська на Донбас. Якби «блакитні каски» тоді увійшли в цей регіон, очевидно, росія не знахабніла б до відкритої воєнної агресії проти суверенної держави.

То що маємо робити? Світова прогресивна спільнота нарешті мусть усвідомити, що демократія ( як і правда) повинна бути з кулаками. А це означає переосмислення й переформатування міжнародних структур на дієвість, мобільність, оперативність.  Авторитарне право «вето» окремих держав необхідно скасувати: у цивілізованому світі  має вирішувати  голос демократичної  більшості. До речі, це стосується і  структур Євросоюзу, де, приміром, Угорщина, що перебуває під прямим впливом кремля, «ветує» багато нагальних питань. Схоже, керівництво більшості європейських країн вже усвідомило  вразливість цієї норми. Принаймні, канцлер Німеччини вже пообіцяв ініціювати дискусію про ліквідацію права вето будь-якої країни – члена Євросоюзу при ухваленні рішень.

Цю практику слід вижити і в ООН. Але перед цим необхідно позбавити права постійного представництва росію – як країну-терориста. Лише таким чином можна вберегти авторитет Об’єднаних Націй. Та й транспортування українського зерна з українських портів слід організувати під прапорами ООН і під конвоєм його миротворчих сил. Не можна допустити, щоб москва, яка так знається на практиках голодомору, нині нахабно і безкарно погрожувала голодом половині світу.