Це вже історичні артефакти: пофарбована в синьо-жовтий каска, зім’ятий шмат металу, обгорілі на сонці світлини на яких звичайні люди з бруківками в руках та сталлю в очах… Жоден історик не розповість про ту героїку красномовніше, аніж оці «німі свідки».

… Листопад 2013 року. Обличчя, обличчя, обличчя… Найбільше – молодих, людей, які розпочали новий відлік в історії сучасної України. Хто замість теплих університетських авдиторій обрали стояннях в пікетах під дощем та снігом – задля європейського шляху своєї країни.

Серед них – красиве личко Юлії Мєдвєдєвої, студентки Київського університету імені Бориса Грінченка. Вона разом із ровесниками поповнила ряди протестувальників. Смілива, креативна дівчина йшла центром столиці з «Євромітлою», щоб «вимести злочинну владу». В іншій руці тримала прапор із написом «Українка Юля». В такий неординарний спосіб дівчина сміливо заявляла свою громадянську позицію та патріотизм. Звісно, її швидко помітили фотокореспонденти та представники медіа.

Окрім «вимітання політиків» «Українка Юля», активно волонтерила в наметовому містечку. Життя її в цей час розділилося навпіл: день, коли надолужувала в навчанні, та ніч, коли перебувала на Майдані.

Такий розпорядок сформувала для себе після горезвісного побиття «беркутівцями» студентів 30 листопада 2013-го. Тоді на знак протесту проти свавілля силовиків вона разом із тисячами людей прийшла на Михайлівську площу, несла нічну варту, розносила їжу хлопцям на барикадах.

Без сутичок з озброєними силовиками не було і дня. В одній із них постраждали її креативні прапор та «Євромітла»: зловмисники їх підпалили. Згодом друзі подарували дівчині новий прапор із її «брендовим» надписом.

Саме незборимий дух Майдану допомагав тоді вистояти. Майданівці співали пісні, писали вірші… За словами дівчини, це нагадувало відродження Запорозької Січі. Тоді ж разом з іншими студентами Юля вирішила створити відео, де вони «закорковували дух революції» у символічні баночки – кожен образно фіксував ту частину Майдану, яку хотів би зберегти.

Далі градус подій зростав. Юля залишалася весь час разом з протестувальниками. Сутички між ними та «беркутівцями» ставали дедалі жорстокішими. Та все ж доля вберегла Юлю від найфатальнішого. Коли вони з подругою поїхали з Майдану додому перепочити та привести себе в божий вигляд, – на Інститутській розпочався кривавий розстріл мітингувальників. Це вони побачили з телеекрана, коли запалали барикади, а від куль снайперів полягли перші герої.

Юля не побоялася – повернулася на Майдан. І була там до самої перемоги та ганебної втечі з України президента-зрадника і його посіпак.

А далі – нові випробування; російська окупація Криму та Донбасу. Юля з разом з друзями-майданівцями поповнили ряди добровольчих загонів. Пішли захищати рідну землю від московської орди, тієї, що цинічно називала себе «братскім народом».

Історія студентки-грінченківки Юлії Мєдвєдєвої, «Українки Юлі» з «євромітлою» один із життєписів сотень тисяч людей, які не злякалися куль та автозаків, поставивши громадянську гідність вище фізіологічного страху. Саме такі люди, красиві й сміливі, одержимі й затяті, мужні і саможертовні, зуміли сказати на весь світ: Україна була, є і буде.

Схоже, світ їх почув.