Попри всі наші негаразди, маємо завжди гордитися тим, чиїх батьків ми діти, і робити кожен бодай маленькі кроки, щоб був привід для цієї гордості…

Знаково, що концерт до Дня святкування ООН у Женеві пройшов саме в цьому приміщенні — Вікторія Холл, де на сцені за понад 120 років виступали найвідоміші музиканти і диригенти цього світу. Його за власні кошти побудував і подарував Швейцарії англійський дипломат і консул Деніел Бартон. У пам’ять про свою країну і свою королеву Вікторію…

Два дні поспіль цей вщент заповнений зал, де були дипломати із 193 країн світу, керівники 60 міжнародних організацій, швейцарські парламентарі та просто любителі музики, аплодував українці Оксані Линів. Жінці-диригенці, справжній дипломатці української культури на міжнародній арені.

Я не буду перераховувати всі її номінації і нагороди. Варто лише сказати про найпрестижніший у світі оперний фестиваль, присвячений Вагнеру, який проводиться у німецькому місті Байройт. Фестиваль цей щороку збирає тисячі шанувальників, квитки на нього на «чорному ринку» продаються за тисячі євро, бо попит, який оцінюється у 500 000 бажаючих, в десять разів перевищує пропозицію. Диригента теж вибирають прискіпливо щороку серед шаленої кількості претендентів. І ось у цьому році вперше за 145 років існування Вагнерівського фестивалю ним стала жінка-диригентка. Українка Оксана Линів.

Тому два концерти, які вона дала в Женеві, звісно, супроводжувалися неабияким ажіотажем, бо це місто надто музикальне, щоб пропустити таку подію. І вона виправдала всі надії любителів класичної музики, диригуючи Національним симфонічним оркестром Швейцарії.

Диригент французською означає «кондуктор». Вона й була цим кондуктором, який впевнено і красиво вів усіх нас у чарівний світ великого мистецтва. Маленька тендітна фея із магічною паличкою в руках, яка ставала навшпиньки у своїх лакованих чорних черевичках, яка віддавалась музиці, як Всесвіту, і вела за собою скрипалів, флейтистів, піаніста, віолончелістів, увесь зал… Вела кожним порухом тіла, усмішкою, поглядом, мужнім кулачком, який стискався і переможно злітав над головами музикантів… І вражений, як і всі ми, мер Женеви сказав: «Ці звучання і музика репрезентували сьогодні найпрекрасніший прапор свободи у світі…» А слов’янська ностальгія американської Дев‘ятої симфонії Дворжака та срібне павутиння женевського бабиного літа поєднали нас з Україною…