За незрозумілими стереотипами багато людей звикли вважати українське кіно «шлаком». Начебто в країні з достойних проєктів – хіба що сльозливі мелодрами. Та за останніх 10 років вітчизняна кіноіндустрія помітно просунулася: створено цілу галерею знакових фільмів, які не соромно і світові показати. З початком повномасштабної війни дуже багато наших громадян нарешті усвідомили свою приналежність до великої нації.  Почалася «українізація знизу», з власної волі, люди придивилися до сучасного вітчизняного контенту і були приємно здивовані.

Кіноскарбниця країни поповнилася: комедія «Мої думки тихі», блокбастер «Кіборги», народний хіт «Скажене весілля», найтитулованіша в історії українського кінодрама «Плем’я», фентезі «Сторожова застава». Ці стрічки мали великий касовий успіх і значну схвальну пресу. Є й фільми, не пошановані такою популярністю, – із «нової хвилі» українського кіно. Втім воно не менш гідне і глядацької уваги, і підтримки кінокритиків.

Тож вашій увазі – п’ять українських стрічок, що варті перегляду.

«Вулкан» (2018, реж. Роман Бондарчук)

Цей українсько-німецький фільм став одним із переможців Сьомого конкурсного відбору Держкіно.

Ігровий дебют Романа Бондарчука – багатошарова притча про життя людей на півдні України. Магічний реалізм тут напрочуд тонко переплітається з пострадянською буденністю. Війна в стрічці десь поруч, за кадром. Український степовий південь показано по-новому: він сюрреалістичний, відрізаний від світу гектарами соняшникових полів і водами Каховського водосховища. Інтелігентний киянин Лукас, який багато думає про сенс життя, за сюжетом не раз вскочить у халепу, опиниться на межі смерті й подумає вже про інше: «Що тримає людей тут, у степу, і змушує так жити?».

«Вулкан» відкривав кінофестиваль «BEAST International Film Festival» у Португалії, завоював гран-прі кінофестивалю «Золотий абрикос» у Вірменії. А Роман Бондарчук отримав нагороду за найкращу режисуру на Першому Міжнародному алматинському кінофестивалі.

«Атлантида» (2019, реж. Валентин Васянович)

2025 рік. Війна на сході України закінчилася та лишила по собі саму руйнацію. Військові намагаються повернутися до мирного життя на спустошених землях регіону…

Валентин Васянович віддає перевагу образам, а не словам. Атмосфера фільму заворожує: бездоганно симетричні постапокаліптичні кадри повоєнного Донбасу всупереч похмурості зачаровують, а участь непрофесійних акторів робить стрічку ще реалістичнішою .

Те, що події фільму відбуваються у недалекому майбутньому, режисер пояснював бажанням сконструювати власний світ, фантастичний. Проте нині «Атлантида» має вигляд справжнього пророцтва.

Вона справила фурор і закордоном, зокрема здобувши перемогу на Венеціанському кінофестивалі у номінації «Найкращий фільм».

«Погані дороги» (2020, реж. Наталія Ворожбит)

Режисерський почин драматургині Наталії Ворожбит втілено в екранізацію її ж таки однойменної п’єси, яку ставили у театрах Києва і Лондона. Він зібрав рясний врожай нагород на українських та світових фестивалях, висувався Україною на «Оскар».

Фільм складається з п’яти окремих новел про мешканців Донбасу, чиє життя проходить по обидві сторони лінії розмежування. П’ять розбитих доріг – п’ять історій про любов, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на фоні порушення кордонів державних.

Конфлікт від сюжету до сюжету стає все напруженішим, війну в «Поганих дорогах» зображено до некомфортного натуралістично, хоча й жодної бойової сцени там немає. Ймовірно, що фільм започаткував кінотрадицію, яку продовжать молоді режисери.

«Носоріг» (2021, реж. Олег Сенцов)

Перший фільм Олега Сенцова після його повернення в Україну з російської в’язниці. Про 90-ті, коли Україна тяжко переходила від Радянського Союзу до незалежності. Історія колишнього бандита на прізвисько Носоріг, який виріс у невеликому містечку і через брак гідних альтернатив поступово втягується у кримінальне ремесло. Хлопець пригадує все своє життя та розуміє, що всі події в ньому були невипадковими.

Фільм брав участь у програмі «Горизонти»  Венеціанського кінофестивалю й отримав схвальні відгуки західної преси. А нещодавно ця кримінальна драма вийшла на Netflix.

«Цей дощ ніколи не скінчиться» (2021, реж. Аліна Горлова)

Прем’єра картини Аліни Горлової відбулася на найбільшому міжнародному фестивалі документального кіно IDFA. Там  «Цей дощ ніколи не закінчиться» було названо найкращим фільмом у програмі «Перша поява».

В його основі – історія хлопця Андрія Сулеймана, який разом із сім’єю втік від однієї війни, у Сирії, на схід України, щоб згодом потрапити в іншу війну, уже з росією. Від конфлікту в Сирії до війни в Україні — існування Андрія ніби обрамлене вічним потоком життя і смерті.

За словами кінооглядача Валерія Мирного, режисерка обрала нелінійний спосіб розповісти приватний сюжет: показати не конкретні причини виникнення конфліктів, але побачити жорна цієї темряви. Вони сягають і в минуле, і в майбутнє.

Актуальна та багатошарова робота вражає художньою монументальністю. Чудовий приклад документалістики, в якому «картинка» є провідною частиною оповіді.

Переглядайте українські фільми, підтримуйте вітчизняний кінематограф, і вірте: далі – ще краще!