Олеся Кучерява – блогерка, Plus Size модель та творча особистість, має 11,9 тис. підписників в інстаграм, 134,5тис. в ТікТок.

– Категорія незручних питань – це моя спеціалізація, – почала нашу розмову Олеся. – Але вважаю, що це чудово, якщо людина бачить у моделінгу не тільки красиву картинку, але й розуміє, як важко ця картинка дається. Тож залюбки розіб’ю пару рожевих окулярів.

– Тема Plus size, Middle size і взагалі неформатних моделей для України є актуальною і неактуальною водночас…

– Актуальна вона для жінок, що зазнали страждань від ідеалізації в інтернет-просторі, соціальних мережах, коли кожна друга, не без фотошопу, але «супер-модель». Актуальна для жінок і дівчат, що зазнали утисків від розмірних сіток брендів, коли ти не можеш купити на себе річ, бо начебто твої параметри розмірна сітка «не потягне». Актуальна для тих, хто розуміє, що середній розмір української жінки – це не xs-s, а M-L-XL.

– Бренди справді зацікавлені в розширенні цієї індустрії, чи роблять вигляд задля «галочки»?

– Українські бренди «намагаються» йти, я б навіть сказала, кульгають, в ногу з трендами. Якщо бренд зустрічає опір у вигляді хейту від своєї ж аудиторії, він дає задню і повертається в зону комфорту. А звідти дуже складно організовувати будь-яку революцію. Зацікавлені у цій сфері люди спонукають бренди задуматись, адаптуватися під потреби потенційних покупців: розширюють розмірний ряд, роблять фото на моделях Plus/Middle Size, щоб кожна могла обрати те, що до душі, і не відчувала суспільних утисків.

Неактуальною ця тема є для тих, що законсервувалися у своїх навʼязаних уявленнях про жінку: струнка, витончена, талія 50 см, а стегна 100 см+. Звичайно, такі люди здіймають хвилі хейту в коментарях онлайн-магазинів і значно ускладнюють процес. Тому деяким брендам доводиться відступатися.

На мою суб’єктивну думку, більшість робить вигляд чи й проводить фотозйомки з неформатними моделями тільки для «галочки», щоб навпроти пункту «толерантність» можна було б поставити «спроба була». Але не хочу узагальнювати, деякі продовжують гнути свою лінію і досягають успіху.

– Які проблеми спіткали тебе на шляху Plus Size моделі? Вважаєш себе експертом в цій сфері?

– Їх було безліч, але виокремити можу головну: несприйняття і нерозуміння з боку суспільства. Людям буває боляче, коли змушуєш їх вийти за рамки звичного світосприйняття. Тому їм ніяков,о коли вони бачать на фото не Беллу Хаддіт у купальнику, а Олесю Кучеряву, котра удвічі більша і почувається у купальнику впевнено. Від відчуття незручності, вони одразу захищаються негативом у твій бік. Певний період мене це чіпляло, а тепер навіть подобається.

Зрештою, якщо ти буквально «не влазиш» у рамки світосприйняття іншої людини, проблема не в тобі, а у рамках.

А чи вважаю я себе експертом у цій сфері? Без зайвого, ні. Я багато знаю, маю чималий досвід, але завжди є чого прагнути, чого навчатися. Навіть у мене, моделі з 5-річним досвідом, буває ступор, коли бачу деякі завдання від брендів.

– Ти завжди була відвертою із підписниками та поділилася з ними своєю історією з розладом харчової поведінки. Вона пов’язана із твоєю діяльністю моделі чи були інші причини?

– РХП перевернув моє життя на всі 180 градусів. Я худла, щоб потрапити у цей бізнес, але, на здивування, зі мною, напівживою, хворою, кволою, зате ХУДОЮ, ніхто працювати не хотів. Моє ставлення до себе як до РХП, так і під час нього було одне: я себе ненавиділа, я на це заслуговую. Людина, яку навчили себе любити, поважати, показали, де її кордони і навчили їх відстоювати, ніколи, повторюю, ніколи не захворіє на РХП! Далі я одужала, покинула цю мрію, набрала понад 30 кг. Набула форм, яких в мене ніколи не було, але саме це почало привертати увагу брендів. Яскрава, щаслива, харизматична дівчина, повна життя, яка начебто й не помічає своєї зайвої ваги (а вона, маю визнати, була).

– За даними Національної асоціації з розладів харчової поведінки (NEDA), вік осіб, що страждають на РХП, щоразу «молодшає». Як гадаєш, з чим це повʼязано? Звичайно, якщо не зважати на соціальний тиск.

– На мою думку, причина цього молодшання в тому, що діти почали раніше дорослішати. Я у 12 гралася ляльками, а вони вже складають раціон харчування: 1000 ккал на день. І це жахливо, як на мене.

– Та ж таки NEDA свідчить, що 90% випадків нервової анорексії та булімії діагностується у жінок. До речі, нервова анорексія зустрічається у жінок в 10 разів частіше, ніж серед чоловіків. Із чим це пов’язано, на твою думку, і чому випадків дедалі більшає?

– До чоловіків зазвичай одна-єдина вимога: «бути трошки привабливішим за примата». А до жінки? Вона має бути стрункою, доглянутою, без целюліту, з ідеальним рівним тоном шкіри по всьому тілу, і таким же співвідношенням талії до стегон, спортивною, правильно харчуватися. І це тільки те, що стосується фігури. Не будемо забувати ще про інтелектуальні здібності, ерудованість і манери. Тому залишаю це питання відкритим.

– На твою суб’єктивну думку як моделі, моделінг – це більше про жіночу свободу чи навпаки, продукт, який підкоряється більше чоловічій аудиторії? Як це впливає на людське сприйняття?

– Моделінг – це про свободу і силу жіночої краси. Коли ти не просто володарка свого тіла та своєї краси, а ще й підкорюєш цим без докорів сумління. Він стовідсотково впливає на життя та його якість.

По-перше, це ламає уявлення більшості людей про роботу. Не обов’язково сидіти у офісі з 9 до 18, на ненависній роботі, щоб заробляти гроші. Можна займатися тим, що приносить задоволення і гроші одночасно. По-друге, моделінг дає мені можливість задовольняти свої психоемоційні потреби. Скажімо, такі, як увага. Я егоцентрична людина, мені важливо, аби на мене дивилися, захоплювалися мною. Жодне заняття чи робота не може мені цього дати. По-третє, впевненість. Скільки завгодно можна наносити макіяж, вбиратися в найкращі сукні, вкладати волосся у шалені зачіски, але справжню впевненість здобуваєш у кадрі перед велетенською командою бренду.

– З твоїх слів можна зрозуміти, що такий моделінг – це частина таких рухів, як бодипозитив, адже він допомагає людям сприймати реальні тіла на реальних людях. Однак багатьма такі рухи сприймаються негативно, і це породжує чимало хейту.

– Бодипозитив – це тіло у позитиві. Нормалізація будь-якого тіла, його форм, дефектів набутих чи вроджених. Так, у русі відбуваються процеси, од яких я не в захопленні. У тілі 150-кілограмової людини я й справді здоров’я не бачу. І думка «Я такий, який я є, любіть мене, бо я себе люблю» – мені незрозуміла. Нічого не скажу, не напишу гнівного коментаря, я просто не погоджуюсь.

Але якщо повертатися до канонічного тлумачення руху, бодипозитив має бути невід’ємною частиною світосприйняття кожної людини. Жоден не ідеальний, більш того, навіть прагнути не має, бо саме поняття «ідеалу» у кожного індивідуальне. А якщо копати ще глибше, то слово ідеал походить від слова ідея. Яка недосяжна нікому й ніколи, бо скільки людей, стільки й ідей.

– Можеш озвучити декілька тез, які в перспективі змінять думку людей з приводу цього руху?

– Уявіть, що живете у світі, де посада, робота, якість життя, місце у соціумі, сприйняття вас іншими людьми залежить від вашого зросту. Високі люди (від 180 см) – «золота верхівка», вони багаті, успішні, відомі, ними захоплюються, на них рівняються, з ними всі люб’язні. А ви у цьому світі маєте зріст 153 см. Ви «офісний планктон», якого цькують колеги, перехожі обходять вас стороною, обговорюють за спиною, тицяють пальцем, навіть зневажають. Уявили ? А людям з вадами навіть уявляти не треба, людям з зайвою вагою уявляти не треба. Ось чому потрібен бодипозитив. Щоб розширити межі сприйняття інших людей. Бо «нормальне, природне», як виявилося, йде у розріз із «замиленими» моделями з обкладинок. І з цією «суворою» реальністю доведеться змиритися.

– Наостанок –  три поради від Олесі Кучерявої, аби збагнути себе?

– Перша. Подружитися зі своїм внутрішнім «негідником». Погодьтеся, не завжди вчиняємо «морально», «справедливо», правильно й високодуховно. Так от, замість того щоб картати себе за це, вважати себе поганою людиною, потоваришуйте з тим «негідником», який завжди думає про себе і робить на догоду собі. Здивуєтеся, який він щирий хлопець, і як разом з ним стане комфортніше жити.

Друга. Поговоріть зі своєю внутрішньою дитиною. До речі, це вона може виявитися тим самим «негідником». Сядьте на стілець, навпроти поставте ще один, і уявіть, що навпроти – ви, але на 15-18 років молодші. Що вона хоче? Про що вона мріє? Чи комфортно їй з вами? Чи вона вже забита, зацькована, тривожна і тремтить від невиправданого страху поразки?

Третя. Зрозумійте, що ви – єдина людина, яка з вами на все життя. Не друзі, не кохані, не батьки, а саме ви. Вам від себе нікуди не піти. І поміркуйте, чи вигідно вам бути у конфлікті з людиною, від якої не сховатися?