Нещодавня заява очільника німецького оборонного гіганта «Rheinmetall», статечного мілітарного технократа, викликає здоровий український сміх. Герр Армін Паппергер з відтінком зверхності кинув фразу: мовляв, в українців «немає інновацій», а дрони у нас збирають ледь не «домогосподарки на кухнях».

Що ж, пане Арміне, те, що ви називаєте «кустарщиною», насправді є виявом прадавнього інстинкту виживання через технологічний прорив. Поки ваші інженери малюють креслення п’яте літо поспіль, українська «домогосподарка» вже прошила дрон і відправила його за «порцією натхнення» в бік рашистів. І це не випадковість війни. Це програма, зашита в наш генетичний код тисячоліття тому.

«Гуджаратське люстро»: впізнаємо своїх

Автор цих рядків мав нагоду переконатися в цьому на власні очі. Коли у складі зведеного українського загону на ліквідації наслідків руйнівного землетрусу в індійському штаті Гуджарат фільмував епізоди, що згодом стали фільмом «Спекотний лютий 2001-го. Листи з Індії». Тоді відчув дивне дежавю: через окуляр камери у натовпі серед руїн і спеки раз у раз проглядалися типажі, які легко можна зустріти у нас на Черкащині чи, скажімо, на Полтавщині.

Та сама «архітектура» обличчя, той самий примружений погляд людини, яка щойно щось вдало «приварила». Або дитяча допитливість і водночас – пауза з думкою, а щоби ще утнути цікавого? Тільки погляньте на цю гуджаратську «Пеппі».

Але справжній вибух емоцій стався, коли до місця нашого розташування прибули сикхи з Пенджабу. Попри їхні довгі бороди, нестрижене волосся і колоритні чалми, фіксував для себе дивне відчуття, що я серед своїх.

Не про культуру йшлося – ми таки різні. Було відчуття родинної близькості, кревного братства. І сучасна генетика це чітко пояснює: ми носимо одну батьківську гаплогрупу R1a, що домінує і в Україні, і серед вищих каст та воїнів Північної Індії. Ми – діти одного «технологічного вибуху».

Спадщина степових «Возняків»

Стереотип відомий: українців звикли вважати нацією таких собі мирних «гречкосіїв», нащадками трипільців (культура Кукутень-Трипілля), які, за оцінками науковців, дали близько 40-45% нашого генофонду. Від них у нас любов до порядку, хата-мазанка, неймовірна витривалість.

Проте інша половина нашого «его» – степовики-індоєвропейці (Ямна культура), чий внесок у генофонд українця сягає 45-55%. Це були головні «Возняки» бронзової доби. Саме вони в наших степах приручили коня і винайшли колесо.

Бойова колісниця стала тодішнім FPV-дроном – дала тотальну перевагу в швидкості та маневреності. Поки решта світу ходила пішки, наші предки вже «літали» по горизонтах. І саме цей винахідницький драйв через тисячоліття перетвориться на махновську тачанку – ще один український «технохак», що своєю непередбачуваністю паралізував імперські дивізії. Від колеса до тачанки, від тачанки до дрона – лінія технологічного опору.

Одна гілка цих інноваторів пішла на Захід, у предки тих-таки німців, а інша рушила на Схід, ставши «аріями», котрі принесли цивілізацію в Індію. Бо санскрит і українська мова звучать як відлуння однієї прамови: mātṛ – мати, bhrātṛ – брат, agni – вогонь тощо. Коли українець на полі бою дає команду «Вогонь!», він вигукує слово, якому тисячі років.

Новітнє «колесо» на кухні

Повернімося до мілітарного бізнес-технократа з «Rheinmetall», як зазначають експерти – ключової постаті у сучасному європейському оборонному секторі. Коли він бачить «домогосподарок з паяльниками», то не усвідомлює, що перед ним – пряма дія того самого степового драйву. Наш геном надзвичайно адаптивний: масштабне дослідження виявило в українців понад 13 мільйонів генетичних варіацій, багато з яких унікальні. Тож українець генетично запрограмований на «колгоспний тюнінг», який насправді є найвищою формою інженерної думки.

Герр Паппергер, мабуть, забув, що сама культура «гаражних інновацій», якою так пишається Кремнієва долина, має виразний український акцент. Коли говоримо про народження персонального комп’ютера, згадаймо не лише Стіва Джобса, а й Стіва Возняка – сина вихідців із Буковини. Саме Возняк був тим самим «технічним мозком». Саме він власноруч зібрав перший «Apple» – не повірите, у гаражі.

Це і є наш генетичний архетип: поки один «мілітарний бізнес-технократ» розповідає про неможливість проєкту, українець Возняк бере паяльник і створює нову реальність. Для українця «гараж» чи «кухня» – це не сховок бідності, а лабораторія, простір свободи.

*   *   *

В українцях трипільська системність поєдналася з мобільністю індоєвропейців-аріїв. «Гаражний» підхід – це про гнучкість, якої ніколи не зрозуміє людина, чий дрон коштує як невеликий острів, але боїться дощу та РЕБ.

Тому, пане Паппергере, не варто плутати форму зі змістом. Українці не просто «запозичують» технології. Ми повертаємося до своєї історичної ролі рушія технострибків. Колись подарували світові колесо, пізніше – персональний комп’ютер, а нині вчимо світ, як інтелектуальна «кухня» перемагає індустріальні гіганти минулого століття. І в цьому процесі знову відчуваємо лікоть тих самих «братів» з Пенджабу чи Каліфорнії, бо в основі – спільна воля до винахідництва і свободи.