Навіть серед незвично ранньої для Прибалтики спеки тут прохолодно і затишно. Лагідний шепіт вітерцю, що гойдає гілля старих дерев, щебет птаства… Заколихує. Сонячні промені, пробиваючись крізь товщу ще яскравої зелені, вкривають довколишній простір строкатою ковдрою світла й тіні. Але попри таку суцільну ідилію відчувається якась напруга. Тривожний настрій посилюється, коли крізь цей природний камуфляж проступають громаддя замшілих бетонних руїн. Отакий контрапункт! Мабуть такі емоції і мусять виникати у лігві одного з найжахливіших звірів в історії людства – у головній ставці Адольфа Гітлера «Вольфсшанце». Саме звідси фюрер керував нападом на Радянський Союз і війною на Східному фронті. Провівши тут понад 800 днів.

По війні південна частина Східної Пруссії відійшла до Польщі. Тепер це Вармінсько-Мазурське воєводство. Разом з гідом ми, учасники Міжнародного телерадіофестивалю «Калинові мости», занурюємося вглиб території. Виникає якесь дивне відчуття, що перебуваєш серед талановито збудованих декорацій фільму-фентезі. Здається, ще трохи і з гігантських шпарин зруйнованих бункерів почнуть вилазити якісь орки чи інші потвори уявного світу.

Але голос гіда повертає до реалій історії куди жахливішої за всі страшні казки. У Гітлера було кілька таємних сховищ: «Адлерхорст» («Гніздо орла»), «Вервольф» («Перевертень»), «Танненберг» («Ялинова гора»). Але найбільше він любив «Вольфсшанце» – «Вовче лігво», розташоване в 8 кілометрах на північний схід від Растенбурга.

Будувати тут лігвисько для фюрера вирішили восени 1940 р. Ставка «Вольфсшанце» посеред непролазних мазурських боліт і озер, неподалік від кордону з Радянським Союзом відігравала неабияку роль у плані нападу на СРСР під сумнозвісною назвою «Барбаросса». На той час Східна Пруссія була однією з найукріпленіших територій Третього рейху. Засилля фортець: Лотцен (теперішнє Гіжицько), Торн (Торунь), Мемель (Клайпеда), Піллау (Балтійськ). А укріплені райони з протитанковими ровами, траншеями, загатами колючого дроту, мінними полями вдало поєднувалися з природними перешкодами для сухопутних військ.

Комплекс «Вольфсшанце» складався з 80 споруд. Головну будівлю оточувало кілька десятків легких бараків – бетонних, з пласким дахом і вікнами, які при необхідності закривалися сталевими віконницями. Кожна з цих будівель мала розмір 30 на 50 метрів. Товщина стін сягала 6 метрів, зате стіни самого бункера були 12 метрів завтовшки.

Житлові будинки оснащували порівняно скромно, але функціонально: дерев’яні шафи, книжкові полиці, столи, стільці. Невеликі робочі кімнати освітлювалися переважно денним світлом, мали дерев’яні панелі або оштукатурені стіни. У більшості віталень – паркетна підлога.

Минаємо величезний бетонний саркофаг. «Схрон Мартіна Бормана» – пояснює табличка за номером 11. Нарешті дістаємося до найбільшої споруди, розірваної навпіл величезним проваллям. Тут і було головне лігвище біснуватого звіра.

Бункер Гітлера побудовано у формі літери «п». Усередині розташовувалися два величезні конференц-зали. В одному з них згодом Гітлер наказав обладнати спальню. Сюди не потрапляло сонячне світло, з меблів – тільки ліжко, стіл і кілька стільців. Вищі чини Третього Рейху не любили тут бувати: їх доправляли літаками, на розташований поруч аеродром.

За персональну безпеку Гітлера відповідала Імперська служба безпеки (RSD) – спеціальний підрозділ СС. Пізніше її повноваження розширили: довірили охорону інших високопоставлених діячів нацистського режиму. Зовні об’єкт охороняв моторизований Ескортний батальйон фюрера (FBB), укомплектований танками, зенітними гарматами та важкою зброєю. Спеціальний підрозділ слідкував за повітряним простором, готовий виявити повітряні цілі у радіусі до 100 км.

Маскування «Вовчого лігва» доручили спеціалізованій садівничій компанії «Seidenspinner» зі Штутгарта. На пласкі дахи насипали ґрунт і висаджували чагарники, насівали траву, навіть розмістили штучні дерева. Простір довкола споруд прикривали маскувальні сітки. І з пташиного польоту ця територія сприймалася як звичайний старий ліс. Ефективність маскування перевірили аерофотозйомкою. Використовувалася й дуже складна система психологічного маскування. Зокрема, над цією територією до 21 червня 1941 р. був повітряний коридор для радянської авіації, яка курсувала маршрутом Москва – Берлін. Це, звісно, мало гарантувати впевненість радянської розвідки, що у цьому коридорі не може бути жодних стратегічно важливих об’єктів.

Саме на цьому місці був барак, де відбувся 42-й замах на фюрера
Як ставка головнокомандувача «Вольфсшанце» використовувався з 21 червня 1941-го по 20 листопада 1944 року. І саме тут 20 липня 1944 року відбувся чи не найвідоміший 42-й за рахунком замах на Адольфа Гітлера, вчинений полковником графом Клаусом Шенк фон Штауффенбергом. Життя Гітлера врятувала низка випадковостей. Через спеку нараду, в якій повинен був брати участь Штауффенберг, перенесли з бетонного бункера в розташований поблизу дерев’яний будиночок. Вибух в закритому приміщення знищив би всіх, а за нових обставин бомбу треба було тулити майже впритул до цілі. Штауффенберг був праворуч Гітлера, поставив портфель з бомбою поруч з ним і вийшов. Але хтось випадково переставив портфель, подалі від Гітлера. Вибухом барак рознесло на друзки, чотирьох вбило, багатьох поранило, зате Гітлер відбувся лише подряпинами.
У жовтні 1944 р. Червона армія досягла східних кордонів Східної Пруссії. 20 листопада 1944 року «Вовче лігво» перестало існувати як штаб-квартира. За наказом, його знищили в ніч з 24 на 25 січня 1945 року. Величезні брили бетону розлетілися довкола на 20-30 метрів. За оцінками експертів, аби зняти в повітря сам бункер, використали близько восьми тонн тротилу. 27 січня 1945 на територію колишнього гітлерівського лігва без бою ввійшли радянські війська. Розміновували довколишню територію польські сапери. Двома етапами, до 1955 року.

По завершенню екскурсії місцеві лісівники, котрі тепер опікуються комплексом, розповідали як розвиватимуть тут туристичну інфраструктуру. Облаштують готель, ресторації, оглядову вежу, зону відпочинку. Певне, знайдуться охочі до такого історичного екстриму – провести ніч у гітлерівському лігві. Як на мене, у мальовничих Вармії і Мазурах є безліч інших чудових місць для релаксу.
Відчув полегшення, коли, вибравшись за межі «Лігва», попрямували далі, назустріч новим враженням і знайомствам…