70 років тому, 28 квітня 1947 року на прадавніх українських етнічних теренах (Лемківщині, Холмщині, Надсянні та Підляшші) розпочалась акція «Вісла» – депортація всього українського населення до північно-західних земель Польщі. 

Напередодні трагічної дати науковці та громадські діячі, учасники круглого столу «Акція «Вісла» – злочин польського комуністичного режиму» звернулися до Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща з проханням засудити акцію «Вісла» як злочин польського комуністичного режиму.

«Україна та Польща, країни, які зазнали великих втрат від комуністичного режиму, нині активно проводять політику подолання тоталітарної спадщини. Її елементом є надання правової оцінки злочинам, вчиненим цим режимом. Така оцінка є гарантією неповторення схожих дій у майбутньому. Обидві держави мають спільно докласти максимум зусиль, аби досягти міжнародного засудження комуністичного режиму як злочинного. Правова оцінка акції «Вісла» парламентами обох країн – важливий крок до антикомуністичного «Нюрнберга», – йдеться у зверненні.

Але наче зумисне у піку на той заклик 26 квітня, поляки розібрали пам’ятник воїнам УПА на цвинтарі села Грушовичів, поблизу Перемишля. 23 роки простояв, а оце тепер виявилося, що був «нелегально встановлений».

«Це відверта провокація в переддень вшанування 70-х роковин злочинної акції Вісла – очевидно з метою відвернення уваги від цієї сумнозвісної дати», – зазначається у офіційному коментарі МЗС України.

«Два роки тому це місце пам’яті було зруйновано невідомими вандалами, а нинішня акція здійснена «групою активістів», в якій участь взяв війт гміни Стубно, а патронат взяла на себе політична партія «Національний рух», – йдеться в заяві «Об’єднання українців у Польщі». Наші польські краяни звернулися «з пильним закликом до пані прем’єр Беати Шидло, аби вона сприйняла цю справу як пріоритетну для забезпечення громадського спокою в країні».

Як зазначається в заяві Українського інституту національної пам’яті (УІНП), «руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах є 15-м за чергою актом наруги над місцями пам’яті українського народу в Польщі, вчиненим від 2014 р. Ці випадки залишаються без розгляду польськими правоохоронними органами. Польська влада не відновлює знищених пам’ятників. Водночас за той самий період в Україні було вчинено 4 акти наруги над польськими місцями пам’яті, і кожного разу українська влада у найкоротші терміни відновлювала меморіальні об’єкти у їх первинному вигляді, а за фактами вандалізму порушувались кримінальні справи».

В УІНП наголосили, що «відсутність належної реакції польської влади на системне нищення українських місць пам’яті в Польщі змушує нас призупинити процес легалізації польських меморіальних об’єктів на території України».

Хронологія етноциду

Як зазначається у матеріалах, оприлюднених УІНП, українці Західної України та південно-східних регіонів сучасної Польщі у повоєнні роки зазнали чотири хвилі масових примусових переселень.

Спочатку – у 1944–1946 роки, за угодою між УРСР і Польським комітетом національного визволення про «обмін населенням». Тоді 482 тисяч українців насильно депортували з території сучасної Польщі до західних і південно-східних областей України, на місця виселених німецьких, татарських, грецьких, болгарських і єврейських родин.

Другим етапом насильства над українством стала операція «Вісла». Тоді польська комуністична влада позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розпорошивши західною й північною Польщею 140 575 українців і поляків, які були у шлюбі з українцями (близько 14 тисяч). 315 осіб заарештували та засудили, 173 з них – розстріляли. А до кінця 1947 року спіймали й вивезли ще понад 10 тисяч осіб. Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання.

Внаслідок третього етапу етнічних чисток, під час операції «Захід» (жовтень 1947 року) – із Західної України до Сибіру депортували 26 332 родини (77 291 особу).

І вже 1951 року, унаслідок «вирівнювання» державного кордону між СРСР і РП із Польщі вглиб УРСР примусово депортували 9125 українців. Тоді з батьківщиною попрощалися всі мешканці 42 сіл і містечка Нижні Устрики.

Загалом у середині ХХ століття понад 700 тисяч українців стали жертвами цих переселенсько-депортаційних акцій.

Не сваритися, а єднатися

«Те, що сталося у 1947 році – це не тільки депортація, яка завдала удару по українській національній групі, що мешкала на території сучасної південно-східної Польщі. Це не тільки розсіяння цієї компактної національної меншини. Але це є безповоротний удар по унікальній культурі тих українців, які мешкали на Лемківщині, Холмщині, Надсянні», – зауважив голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович під час презентації виставки «Втрачений світ», яка відкрилася 27 квітня у Національному музеї історії України до 70-тих роковин початку акції «Вісла».

Експозиція представила старовинні предмети одягу, писанки, дерев’яні скульптури, фоторепродукції дерев’яних храмів Лемківщини, інші експонати, що розповідають про унікальну культуру наших родаків, які стали жертвами акції «Вісла».

«Сподіваюсь, українці та поляки зможуть об’єднати свої зусилля і зрозуміти, що акція «Вісла» та інші злочини комуністичного тоталітарного режиму – це саме те, що ми разом повинні засудити, і це саме те, що має нас об’єднати під гаслом неповторення цих злочинів у майбутньому», – наголосив Володимир В’ятрович.