Свій академічний театр імені Леся Курбаса львів’яни неодмінно називають у переліку найнезвичніших  місць рідного міста. І я зрозуміла чому, коли потрапила туди на виставу «Мольєр. Анатомія». Зайшовши в зал без особливих очікувань, вийшла з відчуттям, що побувала всередині якогось дивовижного живого механізму. Актори весь час були в русі – не лише фізично, а й внутрішньо. Дехто з них прямо на сцені «перемикався» з однієї ролі на іншу – без пауз і перевдягань. Це виходило так органічно, що сам момент переміни образів був практично невловимим.

Найбільше вразила взаємодія з глядачами. Тут неможливо «відсидітися» чи занудьгувати. У якийсь момент ловила себе на тому, що реагую на кожен акторський жест, кожен погляд, що мимоволі чекаю і не знаю, чого очікувати. Ані сліду звичної межі між залом і сценою: актори практично безперервно спілкувалися із глядачами. Моя подруга навіть опинилася на сцені – її запросили долучитися до одного з епізодів, і вона влилася в дію так природно, що зал вибухнув сміхом та оплесками. Це той момент, коли розумієш, що ти частина великого дійства.

Театр Курбаса опанував і розробив цикл театральних методик та тренінгів акторської психофізики, пластики і голосу. Саме тому їхні вистави не схожі на традиційні постановки: їх радше називати живим експериментом, в якому актор проживає роль не «зовні», а «зсередини». «Курбасівці» успішно співпрацювали із «Workcenter» Єжи Ґротовського (Італія), польським осередком «Gardzienice», Школою драматичного мистецтва Анатолія Васільєва та Саратозьким міжнародним театральним центром у США. Тут проводили міжнародний фестиваль «Театр: Метод і Практика». Театр бере участь в IETM –  глобальній мережі, що об’єднує професіоналів у сфері театру, танцю, цирку та інших перформативних мистецтв.  Творчі здобутки колективу відзначено Національною премією імені Тараса Шевченка та званням «академічний». Втім, репертуар театру помітно відрізняється від звичного «академічного» – він на перетині локальної школи і світових практик, а водночас залишається цілком самобутнім.

– Я певний час жила в Італії, бачила вистави в Мілані, ходила на оперу в Римі, – поділилася враженнями моя подруга, з якою я прийшла на виставу. – Там усе вишукане, класичне. «Курбас» – це щось інше. Він працює з тобою безпосередньо: через жест, погляд, через внутрішній рух актора. Його важко порівняти з європейськими сценами, він ніби живе за своїми законами. Це не «краще» чи «гірше» – просто абсолютно унікальний досвід, якого не зустрічала за кордоном.

Справді, Львівський академічний театр імені Курбаса красномовно доводить, що наша сцена може бути сучасною, сміливою, впевненою у собі, без калькування чужого досвіду. Тут своя школа, своя естетика, свій характер.