Завжди вважала, що моє серце належить місту, де вирує життя, де кожен день приносить нові враження й можливості. Але одного разу захотілося повернутися туди, де минало моє дитинство, — до маленького села. Всі ці роки я тікала від минулого, відкриваючи для себе щось нове у великому місті. Але час від часу мене охоплювала ностальгія. Щемлива туга за Домом.

Коли під’їжджала до села, перед моїми очима відкрився знайомий пейзаж: зелені поля, лісок на горизонті і старий місточок через річку. Все було таким, як зафіксувала моя дитяча пам’ять… Таким, але й іншим. Можливо, це я змінилася?

Вже на порозі батьківського дому відчула, як на мене нахлинули спогади. Кожна кімната зберігала частиночку дитинства. Ось кухня, де мама готувала пироги… Ось вітальня, тут ми збиралися всією родиною на свята… Усе знайоме й рідне. До щему в грудях…

Я пройшлася незабутніми стежками, там, де колись гралася з друзями, відвідала школу, в якій навчалася. Здавалося, тут на мене чекали. З кожним кроком відчувала, як минуле й сучасне переплітаються в дивному танку. Найменший куточок села зберігав частинку мене.

Але воно змінилося. Оновилося будинками, дорогами, а на місці старого парку виріс сучасний дитячий майданчик. Я зустріла старих друзів, з якими не бачилася багато років. Ми ділилися спогадами про безтурботне дитинство, про веселі, мирні сонячні дні. Всі ми подорослішали, але між нами лишився той незримий зв’язок, який  об’єднував нас усі ці роки…

Неможливо просто так вирости з минулого, як з дитячого вбрання. Минуле завжди буде частиною тебе, формуючи особистість.

Я відчула, що знайшла щось важливе. Зрозуміла: моє серце належить не тільки місцю, де мешкаю тепер, але й тим краям, які стали частиною моєї власної історії. Ця подорож до свого Дому допомогла відшукати гармонію між минулим і сьогочасним, зарядитися енергією дитинства, відчути прилив нових сил і натхнення.