Не я б’ю – верба б’є,
За тиждень – Великдень!
Недалечко – червоне яєчко!

Молить Бога нині наш хрещений мир,
Щоби в Україні взявся богатир,
Та такий, чия чавуниста рука
Обчухра з рокити доброго кийка.

І провівши чин освячення верби,
Сим кийком утне скородити горби:
Не оті, що бурі грудами знесли –
Ті, що у владарів салом поросли.

Щоб відчули силу справного кілка
На масистих пиках, пещених карках,
На палацах-лігвах, злоті, дзеркалах,
На «хапугах року», танцях і балах…

Щоб дубець вербовий поучив заброд,
Що вони минущі, не мина – народ.
І усе, що злидар у людей нагріб,
Повилазить боком, зажене у гріб.

А коріння їхнє обернеться в тлін,
Прокляте народом до семи колін.
І насіє вітер на отлінні мох,
Бузинові хащі, ще й чортополох.

Вербної Неділі, як пуга-дзвінок,
Хай до них постука богатир-кілок,
І під лячний вереск обраних нездар
Проведе маленьку «пробу на удар»:

«Не я б’ю. – верба б’є;
Що накрав – не твоє!»

2012