Історію творять люди. Але багатьох із них, віднесених ідеологічними вітрами у непам’ять, ми наново відкриваємо для сучасників. Серед того сонму насильно забутих – Яким Гнатович Христич, один із героїв українських визвольних змагань 1917 – 1921 рр. Його нині вдячно згадуємо разом із славетним військовими діячами УНР міністром морських справ М. Білінським, контрадміралом М. Остроградським-Апостолом, інженером О. Коваленком… Як творців Українського Чорноморського військового флоту.

…Його отчина – село Потоки Кременчуцького повіту Полтавщини. Тут він явився світові 9 вересня 1884 року, нащадок колись відомої козацької старшини. Його батько працював ветеринарним лікарем, а мати – вчителькою. Коли Якиму виповнилося 5 років, родина переїхала до Кременчука. Як згадує у своїх мемуарах Яким Гнатович, мати при переїзді взяла з батьківської бібліотеки Шевченкового «Кобзаря» і велику Біблію.

Згодом Яким разом з матір’ю переїздить до Катеринослава, там закінчує зі срібною медаллю середню школу. Одержавши від багатого фабриканта фінансову підтримку, переїздить до Петербурга, стає студентом Технологічного інституту. 1905 року повертається до Кременчука, продовжує навчання у Комерційному інституті, студіює економіку, банкове і міжнародне право. І занурюється в політичну діяльність: поширює серед робітників підприємств нелегальну літературу, організовує мітинги та страйки. З початком Російсько-японської війни і спалахом великодержавної істерії студент Яким Христич втікає від арешту у Тифліс. Продовжує і там навчатися, але в листопаді 1905-го його мобілізують до війська. Закінчивши школу прапорщиків, мічман Христич отримує направлення на Чорноморський флот, у корпус берегової охорони.

Історичний факт: під час Російсько-турецької війни Лиманська гребна флотилія складалася переважно з козацьких чайок. Після Кримської війни й Паризького трактату 1856 року Чорноморський флот занепав. Лише на початках 1870 років його взялися відроджувати. І традиційно до лав Чорноморського флоту рекрутували переважно українців – на 1917 рік вони становили тут 80-85 % особового складу.

З перемогою лютневої революції 1917 року наш волелюбний морський народ почав створювати на деяких кораблях Чорноморського флоту військові ради. Підтримували Центральну Раду, яка уособлювала перші паростки влади суверенної Української держави. Після проголошення III Універсалу в уряді УНР постав Генеральний секретаріат морських справ, а в грудні 1917 року в Києві сформувалася Українська Військово-Морська Рада і Український Морський Генеральний Штаб.

Яким Христич бере участь в розбудові Військово-морських сил УНР. Ядром Української Чорноморської громади Севастополя стає національний гурток «Кобзар», який існував тут ще з 1905 року.

Чорноморську громаду утворювали близько 7 тисяч колишніх моряків-українців. Почалася українізація церкви, школи, армії, суду. Громада заопікувалася створенням на базі російського Чорноморського флоту автономного Українського флоту, підпорядкованого Центральній Раді. Робота лише пожвавилася, коли Громаду очолив мічман Яким Христич.

До слова, її діяльність підтримав тодішній командувач Чорноморського флоту віцеадмірал Олександр Колчак, теж нащадок козацького сотника. В одному з виступів він зазначав: «Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, що тільки існують у світі. Чорноморський флот, керувати яким я маю за честь, на 90 % складений з синів цієї нації».

Командувач флоту вбачав в українізації порятунок від більшовицької пропаганди. Мічман Яким Христич згадує: «Рада Севастопольської Української Чорноморської громади влаштувала на перший день Зелених свят 1917 року похід вулицями міста за старою українською традицією: 6 селянських драбинчастих возів, наповнених свіжим сіном, вкритих килимами, прикрашених квітами, повільно везли ситі воли, якими правили сивоусі козаки-чорноморці. А на тих возах сиділи дівчата у вишиванках з вінками на голові та з барвистими намистами-коралами. На першому возі – жінка в мальовничому полтавському старовинно-козацькому жіночому вбранні. Це українка з Полтави – пані Оксана Колчак – почесний член Української Чорноморської громади, дружина командуючого Чорноморським флотом Колчака. Було то справді величаве гарне свято». Тоді у Севастополі на щоглах усіх кораблів Чорноморського військового флоту, на фортеці берегової оборони вперше гордо замайоріли українські національні прапори. Українізація 1917 року стала поклала початок створення українського національного флоту і перших українських військово-піхотних частин.

«Із севастопольського флотського півекіпажу підполковника Савченка-Більського чорноморці організували Морський курінь ім. Сагайдачного чисельністю 600 багнетів, – зазначає дослідник історії Українського чорноморського флоту М. Мамчак. – Помилкою було те, що в листопаді 1917 року Морська генеральна рада розпустила загін, а моряків відправили в тижневу відпустку. Ці 7 днів відпустки обернулися кривавою трагедією…

Пізніше, в часи січневих боїв 1918 року, саме цей загін став основою Окремого куреня ім. Сагайдачного і першим репрезентував Збройні сили УНР перед іноземними військовими аташе місії країн Антанти, та згодом майже весь поліг в боротьбі з більшовиками».

Контрадмірал українського флоту С. Шрамченко у своїх спогадах писав: «Упали перші вартові українського моря. Кров’ю пропечатали відродження княжого й козацького панування на Чорному морі». Останніх полонених чорноморців Муравйов розстрілював біля будинку Морської генеральної ради в Києві.

Становлення Військово-морських сил України розпочалося після укладення Берестейського мирного договору між Україною та Німеччиною за часів Гетьманату. А завершилося після заняття Півдня України добровольчою армією та Антантою (грудень 1918 – літо 1919 рр.).

У Києві Яким Христич обирається членом Української Центральної Ради, бере участь у перших двох українських військових з’їздах. Павло Гай-Нижник у книжці «Податкова політика ЦР, урядів УНР, Української Держави» згадує прізвище Якима Христича серед членів Тимчасової фінансової комісії, сформованої ЦР 27 червня 1917 року на 5-й сесії.

15 квітня 1918 року Якима Христича відряджають до Сімферополя для заснування філії Інформаційного бюро МВС України. «Він мав інформувати населення Криму про політику українського уряду, його закони і взагалі вести там працю щодо зближення Криму до України» (В. Сергейчук «Крим з Україною»).

Обстановка у Криму залишалася складною. 19 березня 1918 року Таврійський ЦВК оголосив Радянську Соціалістичну Республіку Тавриду, яка декларувала відокремлення Криму від України. Ця «республіка» проіснувала місяць і була розігнана кримськими татарами, які заявили про «готовність прилучитися до української держави». У квітні 1918 року в Криму створюється Комісаріат у справах громадян української національності. Яким Христич стає тимчасовим комісаром України в Криму. Зберігся документ – повідомлення Я. Христича до Києва від 15.05 1918 року: «Із моїх переговорів з політиками краю я виніс враження, що коли буде наша добра воля і не втратимо моменту підготовки «Общественного мнения», то коли зберуться Кримські установчі збори, можна бути упевненим – край забажає федерації в складі України».

З приходом до влади гетьмана П.Скоропадського було поставлене питання про включення Криму до складу України на федеративній основі з отриманням політичної автономії. На нараді в МЗС УНР обговорювали кримську проблему.

Як активного і досвідченого державника Якима Христича призначають комісаром Кременчуцького, Могилів-Подільського повітів У жовтні 1919 року уряд УНР був призначає його губернським комісаром Полтавщини.

У листопаді 1920 року Христич вимушено залишає рідну Україну. Перейшовши річку Збруч, опиняється в таборі військовополонених у місті Ченстохові, що на заході Польщі. Там його підстерегли сухоти. Звільнившись з табору, в липні 1921 року оселяється в Коломиї. На цілих 23 роки. Спершу працює в місцевій друкарні, а згодом очолює український часопис «Воля Покуття».

Друкарня стала надійним прикриттям для українських націоналістів. Тут виготовляли багато потрібних для організації документів. ОУНівська «Воля Покуття» надрукувала Акт проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. Співробітник музею Історії Коломиї М. Кочержук у довіднику «Візитна картка міста» зазначає: «У 1941 – 1942 роках в приміщенні внутрішнього двору (готель «Брістоль») діяли редакція часопису «Воля Покуття», орган Коломійської окружної управи і проводу ОУН, а також канцелярія «Останніх вістей» – додаток до часопису. Відповідальним редактором був Яким Христич».

Перед наступом більшовиків Яким Христич з родиною переїздить до Німеччини, а звідти 1950 року – до Канади. У Віндзорі активно займається громадською діяльністю, дописує до української преси. І пише мемуари, оповівши свою одіссею. Вперше українці прочитали їх в журналі «Військово-історичний альманах» 2003 року.

На схилі літ Яким Христич переїздить до дітей у США. Біля них і закінчує свій земний шлях – 27 березня 1971 року. Похований на цвинтарі «Бронзвуд», поблизу Чікаго.

Козацький нащадок Яким Христич, вірний син української землі і моря, заслужено повертається в історичну пам’ять українства. Його все частіше згадують наші історики, його славні справи посвідчують оприлюднені документи… Можливо, діждемося колись того благословенного часу, коли побачимо його ім’я на одному з кораблів Військово-Морських Сил України.

Це був би істинний чин державного вшанування одного із творців Чорноморського флоту України