Григорій Гладинюк пройшов шлях від кріпака до купця першої гільдії. Підприємець, котрий одним із перших розпочав готельний бізнес у столиці. Меценат, чиї дари донині служать на благо людям. Про сторінки його життя, внесок у розвиток дореволюційного Києва говорили на презентації фотовиставки «Григорій Гладинюк: кріпак, який подарував Києву палаци».

Як зазначив генеральний директор «Укрінформу» Олександр Харченко, експозиція започатковує цикл творчих зустрічей, присвячених 100-річчю Національної інформаційної агенції. А перше зібрання приурочене рідній домівці «укрінформівців», самому будинку агенції.

– Історія цієї будівлі та історія Гладинюка переплітається з іншими особистостями, – зауважив Олександр Харченко. – Зокрема, з архітектором Володимиром Ніколаєвим, який 130 років тому взяв під свою опіку зведення будинку і за чиїм проектом він був споруджений.  З письменником та істориком Михайлом Грушевським, котрий у 1905-1907 роках тут мешкав. Зрештою, це історія самого будинку –  спочатку фешенебельного «Готелю Гладинюка», що входив до «четвірки»  найреспектабельніших готелів Києва, потім – домівки багатьох творчих колективів. З 1986 року – будівлі РАТАУ, попередниці «Укрінформу».

Києвознавець та письменник Віталій Ковалинський, який присвятив постаті Гладинюка один із  розділів першого видання своєї книги «Меценаты Киева», акцентував увагу на фактах біографії Григорія Пантелеймоновича: після звільнення з кріпацтва той працював підсобним робітником, старшим кухарем у київському готелі «Європейський». 1878 року взяв внайми готель «Велика Національна» на розі Хрещатика і Бессарабської площі. Через п’ять років успішного підприємництва зміг придбати велику ділянку з будівлями на розі Фундуклеївської і Ново-Єлизаветської вулиць. У тій частині садиби, що виходила на Фундуклеївську, 8, спорудив триповерхову будівлю власного готелю («Готель Гладинюка»).

Як меценат у рідній Базалії Старокостянтинівського повіту (тепер Хмельниччина) побудував лікарню для своїх земляків. Нині там районний інтернат для людей похилого віку та інвалідів. А свою київську садибу та кошти пожертвував міській лікарні для хронічно хворих, яку згодом назвали його ім’ям. За три роки до смерті, у 1908-му, Гладинюк написав заповіт, в якому передав гроші лікарні для чорноробів, Товариству швидкої допомоги, Вільному пожежному товариству тощо, а основна пожертва, 60 тис. рублів, призначалася для створення та облаштування дитячого притулку-ясел.

– Особистість Гладинюка – рідкісна, головним для нього було – зробити добре людям, за це ми йому і дякуємо, – сказав Віталій Ковалинський.

Як пояснив києвознавець та письменник Михайло Кальницький, «Готель Гладинюка», споруджено архітектором, головою Київського літературно-артистичного товариства Володимиром Ніколаєвим.

– Гладинюк звернувся до нього з двох причин: на початку своєї діяльності готельєра у «Національному» мав справу з його витвором та був упевнений у його професіоналізмі, тоді Ніколаєв обіймав посаду голови архітектурного відділу Київського відділення Імператорського російського технічного товариства, – розповідає Михайло Кальницький. – І не пошкодував – готель вважався одним із кращих у Києві. У ньому було об’єднано два рівні: фешенебельний, для знатних гостей, та економний – для більш демократичної публіки.

Сама споруда «Укрінформу» позбавлена архітектурних надмірностей: лаконічну, економічну, але досить виразну будівлю виконано у притаманному зодчому стилі. Володимир Ніколаєв: автор багатьох відомих київських пам’яток архітектури. Серед них – Трапезна церква Києво-Печерської лаври, дім Купецького зібрання (нині – Національна філармонія)  та славетний пам’ятник Богдану Хмельницькому, який він спроектував безкоштовно.

Залишивши по собі величну матеріальну пам’ять, прославивши Київ, Григорій Гладинюк та Володимир Ніколаєв, на жаль, були забуті невдячними нащадками. До понівечення пам’яті про них доклала рук і тодішня влада «столиці Радянської України». Як зазначила режисер-документаліст, сценарист Ольга Самолевська, раніше на Байковому кладовищі була каплиця з колонами блакитного мармуру і біломармуровим погруддям Гладинюка у центрі. У 1967 році на цьому місці поховали поета Павла Тичину.

Ольга Самолевська запропонувала вшанувати пам’ять мецената, поставивши табличку на центральній алеї Байкового некрополя.  Її спроба встановити такий знак у 2005 році була невдалою – табличку тут-таки прибрали.

Олександр Харченко запевнив: фасад будинку агентства прикрашатиме меморіальна дошка, у пам’ять про Григорія Гладинюка.