У 2024 році Американська кіноакадемія відзначила «Оскаром» документальний фільм Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі».  Для України ця перемога стала історичною, потужним жестом підтримки всього цивілізованого світу. Та вже за рік головну кінематографічну нагороду здобув фільм «Анора» американського режисера Шона Бейкера – стрічка, в якій головні ролі виконали російські актори, зокрема ті, хто підтримує путінський режим чи мовчазно толерує агресію росії.

Цей разючий контраст – як гіркий символ: ще вчора світ співчував українцям, жахався від воєнних злочинів росіян у Маріуполі, а сьогодні аплодує акторам із тієї ж таки країни-агресорки.

«Анора» зібрала одразу п’ять  «Оскарів»: як «найкращий фільм», за «найкращу режисерську роботу», «найкращу жіночу роль», «найкращий монтаж» та за «найкращий оригінальний сценарій». Остання номінація особливо красномовна, з огляду на доволі банальний сюжет: секс-працівниця одружується із сином олігарха. «Вишенькою» на цьому торті є те, що йдеться саме про російського олігарха, його родину й оточення. І про московських акторів, які ці образи у фільмі відтворюють. У тому «ватному» пулі особливо одіозним є виконавець головної ролі Юрій Борисов. Давній фігурант бази «Миротворець» за зйомки в окупованому Криму та участь у російській пропаганді.

Таке щедре вшанування американських кіноакадеміків проросійського фільму щонайменше дивне. З початку повномасштабного вторгнення Україна закликала світовий культурний простір бойкотувати російське мистецтво, що роками використовувалося як інструмент пропаганди та м’якої сили Кремля. І демократичний світ солідарно відгукнувся на цей заклик країни, яка, стікаючи кров’ю, боронить Європу і планету від нищителів демократичних цінностей.

«Оскар» «Анори» став фігурою угодовства і політичної безпринципності. Толерування російських акторів у Голлівуді має вигляд замирення з державою-терористкою, яка розпалила загарбницьку війну і щодня методично нищить сусідню країну, винищує сусідній народ, його духовні набутки.

Можна назвати цей «Оскар» конфузом, непорозумінням чи поодиноким випадком. Але при цьому не слід заплющувати очі на тривожну тенденцію: світ втомлюється від війни в Україні. Змінюється інформаційний порядок денний: ще донедавна історії про Маріуполь були у світових прайм-таймах, тепер їх затьмарюють інші «вірусні» теми. І не доконче з України: достатньо для цього і непередбачуваного господаря Білого дому.

Але страшна смертоносна пожежа війни у центрі Європи не згасає: росія продовжує вбивати, катувати, руйнувати Україну і при цьому погрожувати її західним союзникам та симпатикам. Фактично – всій європейській демократичній спільноті. І поки десь аплодують «оскароносному» кінопродукту з російськими духом, Україна оплакує нові жертви.