Для багатьох українців, які опинилися в Чеській Республіці, втеча від війни не була свідомим вибором еміграції. Вони не планували нового життя – лишень виживання. Але тимчасовість затягнулася. У містах Чехії формуються нові громади: із матерів, які спершу шукали безпеки для дітей, із митців, які далі творять вже в новому просторі, з активістів, які організовують культурні події та благодійні ініціативи.

– Я виїхала з дочкою, бо боялася, що в наш будинок у Солом’янському районі Києва прилетить. Не хотіла, щоб моя донька постійно чула вибухи, а про те, чого я боялася найбільше, навіть не хочу нічого казати, – каже Жанна, 48-річна помічниця нотаріуса, яка нині живе в Брно. – Перші місяці не думала ні про мову, ні про роботу. Лише про те, як пережити. Зараз нам це начебто вдається. Я працюю на заводі, донька ходить до школи та вже може спілкуватися чеською. Але про своє коріння не забуваємо.

Йдеться не лише про адаптацію, але й трансформацію. Українська присутність за кордоном починає набувати не лише побутового, але й символічного значення –  збереження ідентичності там, де вона могла б розчинитися. Українці є, вони говорять, створюють, пам’ятають.

Однією з помітних ініціатив, що презентує українську культуру широкій чеській аудиторії, є «Тиждень українського кіно». Проєкт з 2017 року реалізує громадська організація «RUTA», за підтримки Посольства України в Чехії. «Додому», «Домашні ігри», «Залізні метелики», «Плай. Гірська стежка». Ці українські фільми демонструвалися для широкого загалу у празькому кінотеатрі «Atlas», і чеський глядач знайомився  з нашим сучасним кінематографом, з українською культурою.

Втрата

Те, що здебільшого об’єднує українців за кордоном, – досвід втрати. Дому, звичного життя, планів. Але саме на цій втраті виростає новий тип присутності – активнішої, усвідомленої, глобальної. Люди не лише пристосовуються, вони формують простори, яких раніше не було. У цьому – сила діаспори.

– Я не хочу, щоб мій син виростав ілюзією, що його країна – це лише про війну, – каже тридцятирічна Юлія, мати шестирічного хлопчика. – Ми маємо показати інше обличчя України – мовою, піснями, книжками, повсякденністю.

«До України повернусь…»

Міграція українців до Чехії має багатоаспектний вплив на Україну –  позитивний і негативний. З одного боку, фінансові перекази, які українські мігранти надсилають додому, суттєво підтримують економіку. Ці кошти допомагають родинам покривати базові потреби, фінансувати освіту та поліпшувати житлові умови. Крім того, міграція сприяє розвитку міжнародних зв’язків та культурного обміну між Україною та Чехією, що потенційно впливає на збільшення інвестицій та співпрацю в різних сферах. Деякі мігранти, набувши за кордоном досвіду і знань, мають намір повернутися до України з новими ідеями та інвестиціями, і це неабияка поміч рідній країні.

– Я вивчаю інформаційні технології, – розповідає Богдан, студент Університету імені Менделя. – Після закінчення університету планую повернутися в Україну та заснувати власну SaaS-компанію з офісом у Львові.

Проте еміграція також має свої негативні наслідки. Втрата кваліфікованих кадрів призводить до дефіциту робочої сили в Україні. Крім того, міграція може послабити інтерес до національної культури та мови серед молодих українців, як виїхали за кордон.

Спільноти

На щастя, українська громада ожила в одному зі своїх основних механізмів відновлення населення. Наприклад, сторінка у Facebook «Українці в Чехії» допомагає з пошуком роботи та юридичними послугами. ICJ пропонує безкоштовні курси вивчення чеської мови, необхідної для пошуку роботи та й для життя в іншомовному середовищі. «Pomáhej Ukrajině» («Допомагай Україні») – це вебсайт, на якому громадяни Чехії можуть опублікувати будь-які пропозиції допомоги, а українські іммігранти можуть розміщувати свої запити.

Домівка

Українські громади сьогодні – це не лише емоційний тил, а й стратегічний ресурс. Вони не замінюють втрачений дім, але допомагають його не втратити у собі. І хоча не всі називають своє життя за кордоном «новим домом», усе більше людей визнає: це вже частина нашої історії.

Між втечею і точкою сили з’являється простір дії. Українці за кордоном – більше не тіні з новин, а активні учасники глобального українського проєкту. І саме тому важливо їх чути, бачити й визнавати як частину сучасної українськості – не другорядної, а рівноцінної.