Ранок класично-квітневий, сонячний, вмитий нічним дощем і просочений живлющою вологою…
Був би таким гарним, якби не війна…

Уже понад 40 діб б’ються українські герої у Маріуполі і мучаться тисячі мирних мешканців. Нагадаю, що в Другу світову німці ввійшли у Париж на 31-й день війни, а на 38-й окупували всю Францію, яку хотіли. Це при тому, що французька армія вважалася найсильнішою в Європі і навіть Черчилль не вірив у її поразку. Виходить, не покривив мій син протии істини, коли розказував анекдот. Яка частина військової форми французів найшвидше вицвітає? Під руками, бо зразу піднімають руки вгору…

Але щоб ми не дуже гонорилися – учора на трасі Київ – Чернігів були затори, бо в місто на приватних автомобілях героїчно поверталися молоді чоловіки призовного віку… Вони благополучно уникнули війни. Повертаються, хоча голова обласної адміністрації В’ячеслав Чаус та міський голова Владислав Атрошенко попросили не поспішати – і не тільки через затори, а й через те, що побита росіянами мережа електрики, каналізації, водопостачання не може витримати додаткове навантаження.

На, прости Господи, «РІА Новости» розміщена стаття, в якій відверто говориться, що ніякого українства нема, тому активістів треба повбивати, а всіх інших через війну, голод і концтабори привести до єдності з росіянами. Цей відвертий нацистський маніфест розміщено на урядовому російському ресурсі, тож і є офіційною позицією росії. І його треба довести до всіх воїнів ЗСУ, структур СБУ, поліції, ввести у підручники, щоб всі знали, проти якого людожерського рашизму воюють українці.

Російські нелюди розгромили навіть цвинтар героїв АТО в Яцево, побита і капличка, поставлена на вшанування їхньої пам’яті міською владою та Українською церквою. Не знаю, чи не постраждала могила першого голови чернігівського Руху Валерія Сарани.

До речі, вже навіть у Києві дві парафії перейшли з російської до ПЦУ, а в Чернігові досі моляться за московського патріарха Кіріла – у церкві на тому ж Яцево (яка і постраждала від росіян), у Спаському і Троїцькому соборах, у Всіхсвятській біля «Ниви», у Воскресенській біля центрального ринку, і на Масанах, і на Бойовій, і біля обласної лікарні, і в Казанській… Вони скажуть, що вже за Кіріла Гундяєва не моляться, але насправді лишаються в російській церкві і моляться чужою мовою не за нашу Вітчизну…

Починаємо обережно продзвонювати друзям, приятелям і знайомим: хто зберігся, хто виїхав? Слава Богу, ніхто не видав в окупованому селі редакторку «Деснянської правди», радісно чути голоси журналістів Владислава Савенка, Миколи Будлянського, Олексія Маслова і Вікторії Сидорової, які лишалися в місті. А сьогодні 60-річчя має недавній гендиректор заповідника «Чернігів стародавній», член правління товариства “Просвіта” імені Т.Шевченка Юрій Соболь. Не зможемо привітати особисто і підняти дружню чару, але привітаємо хоча би мисленно.

…І 42-й ранок війни прийшов у боях, сльозах і весні. І був черговий день Широкої української війни, коли Господь, який понад часом, бачив героїзм і підлість, чув молитви і прокльони, і посилав мужність воїнам та відплату окупантам. І йшли на Небо безкінечною черідкою душі вбитих і замучених – біля престолу Господнього було багато української мови…