Смурний ранок не від погоди – від війни. Так, вона відійшла від Чернігівщини, отримавши розгром, але палить наші міста й села на Слобожанщині, на Донбасі, у Таврії і Приазов’ї. У Гомелі росіяни концентрують техніку і війська при білорусах, а ті відводять очі…

Сіверщина очищається від російських мін і снарядів, але цієї роботи вистачить ще надовго. Тільки зачищено Михайло-Коцюбинське, але ще ні – Седнів, де стояли росіяни і звідки обстрілювали Чернігів.

Несподівано до Києва прибув прем’єр-міністр Великої Британії Боріс Джонсон, якого українці не без гумору прозвали Нечесою. Не знаємо, яка причина цього раптового візиту. Можливо, щоб стримати нашу владу від капітулянтських переговорів: їх чомусь веде уродженець Абхазії, який став громадянином України геть недавно. Дякуємо Борісові Нечесі за британські протикорабельні комплекси. І взагалі він нині визнаний лідер антипутінської коаліції, на відміну від лякливих, лукавих лідерів Франції та Німеччини.

У Макарові на Київщині вже знайдено 133 тіла вбитих українців, підтверджено два факти зґвалтування дітей. Завали продовжують розбирати – на жаль, не у Бучі єдиній… Будуть і нові факти про звірства росіян в окупованих селах та містах Чернігівщини. Ми ще багато плакатимемо і гартуватимемо наші серця від лукавих посилів про «брацкій народ». Бо те, що роками і десятиліттями говорили рухівці та просвітяни, не сприймалося, а ми були «екстремістами», «бандерівцями» і т.д. Хоча ще 1911 року російський монархіст з українським прізвищем Савенко у газеті «Кієвлянін» писав: «Польский, финский, армянский и другие вопроси – это все вопроси по существу окраинные, то есть второстепенные. Мазепинский вопрос бьет Россию в самую голову ее великодержавия». «Мазепинський» – слід читати як український.

…Думаю, що мені варто саме оцю форму – ранкових постів – припинити, адже в основному вони були про Чернігово-Сіверщину, де нині, дякуючи Богу і ЗСУ, затишшя. Проте війна триває і, звісно, я буду писати про війну і час, але в інших форматах.

…І ранок обхопив українську землю, і прийшов 46-й день Широкої війни, і билися українці за себе, за свою землю, за право любити своє. І в неділю, що є останньою перед Вербною неділею, навіть до російськомовних почало доходити, що в росіян мало би бути Івовоє воскрєсєньє, адже у них нема слова «верба». І усміхався Пан Бог з висот неба, і наповнювався повним змістом український Гімн: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, в ріднім краю панувати не дамо нікому!». І наближалася українська Перемога, бо «камінь, що його занедбали будівничі, став каменем наріжним. Від Господа це сталося».

І камінь той – Україна.