Коли настає світанок, стає спокійніше, не так в’ялить душу страх перед російськими авіабомбами, які кидають на наші голови «асвабадітєлі». Чернігів виживає без світла, тепла і подачі води, дивуючись сам собі своїй стійкості. Воду люди беруть завдяки героїчним діям працівників «Чернігівводоканалу». Як добре, що це підприємство комунальне, що не віддали його у приватні руки, бо маса хапуг, що поприхватували підприємства, повтікали, тільки-но забахало…

У мого товариша вчора повибивало вікна, пошкодило дах, у гаражі навіть радіатор машини пробили орки, а сам він дивом урятувався, впавши на підлогу. Сам він покрівельник, дах уже поремонтував, а вікна де склом, а де фанерою полагодили товариші. І не без гумору розповідає: «Кацапи били так, що в Десні риба поспливала, тож хлопці підсакою наловили, насмажили і цим відзначили мій «ремонт».

Тож і річка, наша зачарована Десна, постраждала від рашистської злоби.

Біля Сновська окупанти забрали з собою трьох тероборонівців, їхня доля невідома. Але скрізь, де «асвабадітєлі» зайшли, вони бояться: навіть у Сеньківці, біля самого кордону, окопуються. Нічого, ви ще будете окопуватися у Клімово, Злинці, Новозибкові і Брянську…

Учора голова обласної воєнної адміністрації В’ячеслав Чаус повідомив про пошкодження від ударів двох шкіл Чернігова і двох сіл – під Черніговом і Ніжином. Що за села, не сповіщають.

Взагалі з інформацією зараз стало туго. Я розумію потребу воєнної цензури, але не розумію обмаль інформації та депресивні голосіння про евакуаційні коридори. Евакуаціями війну не виграти, натомість де інформація про успішні дії ЗСУ і тероборони, СБУ та інших розвідок? Зрештою, навіть про Росію можна розповідати таке, що піднімало б наш дух: скажімо, детально і не один раз повідомляти про знищення десантного корабля «Саратов», про ціни і паніку на Московії… Чи про привезення в Нижньогородську область близько 600 трупів росіян. Або про знищення за минулу добу чотирьох рашистських літаків, гвинтокрила, дрона і двох крилатих ракет. До слова, цю підбадьорливу новину я чомусь ледве виловив у потоці інформації.

А політична реклама одного героїчно неголеного телегероя взагалі є неприйнятною. Натомість я хотів би чути голоси українських моральних авторитетів: Мирослава Мариновича, Валерія Шевчука, митрополита Епіфанія, Рефата Чубарова, Любові Голоти та молодших інтелектуалів – Максима Розумного, Вахтанга Кіпіані, Ростислава Мартинюка, Оксани Забужко…

А на Чернігівщині не чути голосу лауреата Шевченківської премії, редактора газети «Гарт» Дмитра Іванова, який колись писав: «Я від роду – Гендега, а тепер – Іванов». Останнє, що він ставив на своїй сторінці на Фейсбуці, –  розповідь москвича В.Мироненка про його чернігівський дворик…Як казали колись, з ким ви, майстри культури?

…І засвітився ранок, і був 33-й день Широкої української війни, і тривав на зболеній землі Великий український піст. Вся Україна на посту за свою державу, за свою націю проти російських окупантів, проти духа злоби піднебесної. І завмерла природа в очікуванні Господньої милості, щоб очистити нашу землю від рашистської гиді.