Володимир Зеленський публічно ініціював прирівняти корупцію до державної зради. Принаймні на час війни. Втім щиро зізнався, що не відає, чи підтримає цю ініціативу нинішня Верховна Рада.

Вже й не знаю, чи сумнів цей було висловлено задля «демократичного годиться», чи Глава держави справді не впевнений у своїй парламентській монобільшості. Натомість суспільство у своїй більшості, здається, вже не має сумніву, що, здолавши московську навалу й залишивши корупцію всередині країни, ми не здобудемо гідного життя. Про це вголос говорять і ті, з ким ми так прагнемо поєднатися: ЄС і НАТО.

Так, українці зростали в цій викривленій системі координат ще із часів СРСР. Та й після проголошення незалежності свободу здобули не лишень громадяни, а й корупція. Вона, самостійна, розрослася небувалими темпами й розмірами, явивши цивілізованому світові олігархічного монстра.

Хай там як хтось намагається назвати період правління Леоніда Кучми «стабільним та економічно розвиненим», саме за цього українського президента рясно насіявся «корупційний дурман», на всіх владних щаблях і рівнях. Так, тоді економічні запаси країни ще були доволі значними, але саме зі стратегічних та найпривабливіших галузей почалося розкрадання вселенських масштабів. Згадаймо так звані ваучери, коли промислові підприємства буквально за пару років потрапии тим, хто на них ласився, – липкоруким і захланним ділягам, але не суспільству. Прикуплені цими хапугами владці під гаслом «роздержавлення» ухвалили такі закони, які дозволяли абсолютно легально займатися корупційними схемами. І замість того, аби розвивати малий та середній бізнес (як це зробили країни колишнього соціалістичного табору), наші керманичі дозволили розтягти економіку по кількох обраних сім’ях, першою з яких, звісно, була родина самого президента Кучми…

Корупцію демонстрували явно, виклично, привселюдно, цинічно. Від часу проголошення нашої незалежності росія не полишала думки «вєрнуть всьо вспять», всіляко підтримувала руйнацію української держави ззовні і зсередини, просуваючи корупційні схеми, щедро надаючи дотації, кредити тощо… Адже тотальне злодійство, казнокрадство, хабарництво були і лишаються «іконними», «скрєпнимі» для самої росії. Наші корупціонери на найвищому рівні стали у цьому вдячними і ревними «союзниками».

Основні шматки «економічного пирога» розділили між собою ті, для кого Україна була і є лишень плацдармом для заробітку. Звідси їхнє ігнорування фінансової підтримки гуманітарних проєктів, спрямованих на розвиток ідентичності, культури титульної нації. Та й саме поняття «титульна українська нація» досить швидко отримало ярлик ледь не «неонацизму» і заганялося в обору «радикальних течій».

Певний «гуманітарний ренесанс» відбувся за правління Віктора Ющенка. Але будьмо свідомими того, що навіть тоді гроші, якими поділилися олігархи на відбудову Батурина, Чигирина, зведення Музею голодомору, Мистецького арсеналу тощо, нагадували швидше «відкупну», аби таким чином убезпечити свої корупційні бізнеси від можливих посягань органів контролю і слідства.

Імперії Фірташа, Пінчука, Ахметова, Коломойського розросталися далі й далі… За ними впевнено сунув «другий ешелон» корупціонерів, дещо бідніших за статками, зате з великим жаданням стати серед перших: Живаго, Колєсніков, Боголюбський і ще з пару десятків імен… А був ще й третій ешелон, четвертий, п’ятий… аж до прокурорів, суддів, податківців, митників…

Так за тридцять років незалежності Україна отримала величезного спрута, який знекровив усю економіку. Тому й підійшла наша держава ослабленою до 2014 року, тому й посунула на нас із московських боліт люта орда. Бо в кремлі прорахували: саме час узяти Україну «тепленькою». За кілька днів.

І тільки всенародний спротив, що переріс у тривалу війну, та тисячі жертв загострили питання боротьби з корупцією. Вона стала по суті другим фронтом. Нещодавнє затримання одіозного Ігоря Коломойського, якого підозрюють у масштабному шахрайстві, вселяє певний суспільний оптимізм. До речі, за ним вже не один рік полює американська Феміда. Схоже, нашим заокеанським союзникам таки ввірвався терпець. Хоча в остаточне справедливе рішення українського суду у справі Коломойського навіть тепер вірять далеко не всі.

Як влучно зазначив у своєму блозі Ігор Прилипко: «Корупція для нас означає.. державу і закон. Ми виросли разом з нею. Ми розповсюдили це по всій країні, дістаючись до кожного громадянина. На корупційній базі ми створили всі державні установи. Ми зробили це універсальним механізмом. Боротьба з таким всебічним явищем не може вестися без порушення законодавства, створеного для корупції за власним замовленням.

Війна надала унікальний шанс напасти на корупцію за іншими законами. Те, на що знадобляться десятиліття, можна зробити за кілька років».

Чи використають українці свій шанс? Питання риторичне. Час активно працює проти нас. Найближчі сусіди і союзники України у війні з рашизмом не приховують занепокоєння. Президент Литви Гітанас Науседа днями заявив: корупція в Україні чинить значний вплив на країни Заходу під час ухвалення рішень про постачання зброї Києву. І наводить як приклад зволікання із постачанням нашій країні американських винищувачів F-16, зокрема й через розслідування корупційних схем у нашому військовому міністерстві. «Уявіть, що виборці в тій чи іншій державі бачать, що в країні, на яку спрямована допомога, відбуваються дуже помітні корупційні скандали. Це величезний удар по репутації цієї держави», – підсумовує пан Науседа. І це вельми тривожний сигнал українській владі: якщо на першому, російському, фронті відчутні успіхи України, то на другому, корупційному, просвітку поки що мало.