Минає третій місяць карантину і шостий рік війни. Як часто, скаржачись на нудьгу, ми згадуємо про тих, хто в окопах, ще й з медичною захисною маскою? Прикро, але заморочені вірусними страхами все менше переймаємося жахіттями нинішньої війни. А воно ж триває, і його, на жаль, не поставиш на паузу, не ізолюєш карантином.

Ті, хто повернулися звідти, кажуть: де ходить смерть, її вже не бояться. Навіть там, де дві смерті водночас – від кулі та вірусу.

Нещодавно під час акції «Захисти захисника» українські дипломати передали через фонд «Повернися живим» майже 2 млн. гривень. Щоб на них закупили військовим медикам засоби індивідуального захисту від коронавірусу.

А що думають про пандемію на передовій?

Сергій уже три роки захищає Україну від ворога. Каже, не має панічного страху ні перед Covid-19, ні перед його наслідками. «Я, – сміється, –  спав у мокрих окопах, звик умиватися холодною водою, на Водохреща пірнав в ополонку, тому вірусів не боюсь, у мене до них імунітет». Але запевняє: і сам, і його бойові побратими  дотримуються правил санітарії та гігієни: ходять у масках, обробляють речі дезінфікуючими розчинами. Бо «розважливість ніде не зайва, а особливо на війні».

Військовий медик з чудернацьким позивним «Чубко» також радить бойовим товаришам не нехтувати правилами безпеки: «Знаю таких, хто зневажає медичні маски та антисептики: мовляв, користі од них жодної. Переконаний, це хибна думка.  І не стомлююся застерігати побратимів від такої легковажності».

За словами військовослужбовця Дениса, він і його товариші не втрачають бойового духу та сумлінно дотримуються протипандемічних застережень: «Як тільки нам привезли антисептик та захисні маски, ми розподілили обов’язки щодо санітарної обробки приміщень, особистої зброї, стали більше користатися одноразовим посудом. До розпорядку дня додали вимірювання температури, і коли у когось вона підвищена, відправляємо на тестування. Багато допомагають волонтери, привозять маски, рукавички. Приємно, що про нас не забувають, піклуються. Хоча й розуміємо, що багатьом нині не до війни».

Тут, у мирній Україні, яку там наші хлопці захищають без перерви на пандемію, ці три місяці карантину багато хто перебув вельми корисно: вивчав мови, спілкувався онлайн з друзями, дивився фільми, читав, не забував про денний сон. Тепер подекуди карантин почали послаблювати. І люди згадують свої давні звички: ходять у вихідні до кав’ярні, гуляють парками, тренуються у спортивних та фітнес-залах.

Єдине місце, де так нічого й не змінилося, – передня лінія окопів. Там, де з вірусами чи без них, але постійно чатує смерть. І підступний, озброєний, лютий ворог. Саме там Герої залишаються Героями. Бо стали живим щитом, боронять  Україну від моровиці, перед якою блякне навіть нинішня світова пандемічна напасть.