Початок листопада означено появою статті Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного в авторитетному журналі «Economist». Стаття набула неабиякого резонансу в українському суспільстві, хоча спрямована, здебільшого, на активізацію допомоги від наших союзників. Автор чітко визначив нинішній період у російсько-українській війні як період позиційного протистояння, що набуває затяжного характеру.

Виокремимо головне з аналітики українського генерала. Російсько-українська війна перейшла в позиційну стадію, коли лінія фронту майже не рухається. Така війна небезпечна для України: росія має шанси відновити свою військову міць з огляду на свою потугу.

Українська армія на цьому етапі війни потребує ракет і артилерії, але для того щоб змінити позиційну війну на маневрову, потрібно переглянути підходи і тактику у використанні цього озброєння. За словами Головнокомандувача, «…потрібно, щоб наші партнери надіслали найкраще артилерійсько-розвідувальне обладнання, яке може вистежувати російські гармати,.. більше використовувати безпілотники-камікадзе».

Українське військо потребує більшого доступу до електронної розвідки наших союзників і розширеного виробництво систем РЕБ – у нас і закордоном.

Відчуваємо брак техніки для розмінування території, і це теж уповільнює український контрнаступ. Явний сигнал нашим союзникам, які, знаючи масштаби цього смертоносного лиха на наших теренах, мали б надати нам адекватну кількість спецтехніки.

Є потреба накопичувати резерви – як людські, так і військової техніки – для тривалих і тяжких боїв у 2023 році. Мобілізація проводиться, але нестачі в людях немає. «У нас достатньо людей. Ще сотні тисяч мені не потрібні», – зазначає Валерій Залужний. Втім, пріоритетним залишається нарощування резервів. Але є дві проблеми: обмежені можливості навчати солдат в Україні (звернення до міжнародних партнерів про розширення підготовчої бази на їхній території) та люди, які ухиляються від мобілізації (звернення до вітчизняних депутатів про зміну в законодавстві щодо призову).

У самих же Збройних силах треба зосередитися на сучасному підході до командування. «Ми маємо візуалізувати поле бою ефективніше за росію, приймати рішення швидше і раціоналізувати логістику, одночасно знищуючи російські ракети», – пише Валерій Залужний.

А ще Головнокомандувач чесно визнає, що помилявся, повіривши в інстинкт самозбереження росіян, які в разі знекровлення їхньої армії, мали би піти на переговори. У будь-якій іншій країні такі жертви зупинили б війну (втрата ворога станом на 1 листопада 2023 року перевалила за 300 тисяч вбитими). Але орда, схоже, готова йти далі, множачи число жертв і завдаючи болю та страждань Україні.

Що маємо в підсумку? Для тих, хто щиро довірявся лише прогнозам нашої швидкої перемоги, очевидно, настає період розчарувань. І в цьому, звісно, нема нічого хорошого. Проте коли обирати між гіркою правдою та солодким самообманом, логіка підказує перевагу «гіркого». Хоча це й важкий вибір.

«Ексоракул Банкової» з народним позивним «Люся», той, що з екранів телевізора «вангував» про перемогу українського війська «за два-три тижні» та рахував кількість російських ракет, які «вже закінчуються», нині, здається, без тіні сорому приміряє роль ймовірного кандидата в президенти на ймовірних виборах. Він став «глибоким реалістом», який мігрує в «песиміста», і це додало ще більшої каламуті в середовищі тих, кого він «вербував» на свій бік, маючи ще донедавна мільйонні прослуховування-перегляди. Тепер він, вочевидь аби перехопити втрачений регіоналами-«опезежешниками» електорат, допросторікувався до того, що треба, мовляв, завершувати війну за домовленістю з окупантом, враховуючи і його вимоги.

Оговтуємося в реаліях. Хід війни в інформаційному просторі став ощаднішим на переможні реляції. Маємо зберігати спокій і здоровий глузд, не впадаючи зі сліпої ейфорії у непроглядну апатію. Особливо це стосується соціальних мереж. Ось що пише, для прикладу, літератор Олександр Високий на своїй сторінці у фейсбук: «Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний вважає, що Україна вступила у фазу затяжної війни, яка веде до виснаження країни, катастрофи. Потрібні радикальні зміни. Але він не бачить перспектив. Чи не пізно дійшло?» Натомість журналістка Валентина Самченко в тих же соціальних мережах так формулює своє ставлення до згадуваної статті: «Залужний лишень написав, що див не буває, що вся справа у ваших очікуваннях. До того ж, це його постійний стиль… фокусуватися на проблемах. Говорити про ризики. Ну і не обіцяти перемогу за 2-3 тижні. Причому він не тільки описав ситуацію максимально чесно і детально, професійною мовою, але і вказав, що треба робити. Тобто він не скиглить. Він каже, що є проблема. А у цієї проблеми є рішення. І вказує напрямок».
Віриться, що саме ця думка має перемогти в суспільстві, у його ставленні до війни дня сьогоднішнього. Валентина Самченко резюмує: «Див не буває. Є важка робота. Без гарантованого результату. Бо супротивник також сильний. І треба мати реалістичні очікування. Бо та туга, та втома, яка зараз є в Україні, стала результатом нереалістичних очікувань, які були весною…».

Політолог Володимир Фесенко називає публікацію генерала Залужного «дуже своєчасною». «Ми маємо вирватися з пастки позиційної війни, – стверджує експерт. – Однак, виходячи з тексту Залужного, ми не зможемо це зробити лише власними силами. Нашим західним партнерам замало зараз просто допомагати нам на мінімальному рівні, щоб ми просто не програли цю війну».

Стаття Валерія Залужного, схоже, розвіює туман війни. Стає видно хто наш друг, а хто просто так… Також розвидняється всередині українського суспільства, яке стоїть на порозі активної мобілізації всіх ресурсів для важкої перемоги. Бо іншої сподіватися марно.