Коридори Києво-Могилянської академії нічим не відрізняються один від одного. Хіба що оцей, на першому поверсі, за який взялися дві студентки-художниці – Галина Осадча та Марія Пашкова. Тепер він не лише має назву  «Білий простір», але й існує немов окремий вимір, як самостійна частина академії – арт-простір чи антикафе.

– Ми ходили цим коридором, і спершу це було на рівні якихось загальних думок, мрій… Що, мовляв, класно зробити б тут щось гарніше, – розповідають дівчата.

Все змінилося липневого дня 2014 року, коли на приємних посиденьках за чаєм у художній студії її керівник Ігор Цикура поставив питання руба: «То ми щось робимо чи ні?». Вже наступного Галина і Марія навіть про чай забули –  взялися за пензлі. Одразу й художнє рішення знайшлося: біла фарба. Заме вона, за задумом молодих художниць, мала «переодягти» стіни, надавши коридору не просто чистої барви, а нового життя, з білого аркуша. До справи долучилися волонтери: друзі дівчат, друзі друзів, а там і зовсім незнайомі, проте небайдужі люди. Хтось допомагав фінансово, зокрема батьки студенток та Ігор Цикура, хтось дбав про інтер’єр новонародженого арт-простору: дарував книжки, шив подушки, облаштовував меблі. Деякі студенти заради цього білого коридору, відкинувши лінощі та втому, активно долучались до чорної роботи.

– Це був серпень неспокійного життя, full-time роботи, – розповідає Галина. – Поставили за мету відкритися на початку навчального року. Діяли паралельно: збирали гроші, запустили сторінку у Facebook, формувалося своє співтовариство. І наш коридор змінювався до невпізнання, преображався.

Як для ощадного, «коридорного» простору, в цьому антикафе вже доволі велика книгозбірня. Цікаві, навіть незвичні видання. Перша, яке одразу впало у вічі, – «Про буддизм та його принципи». Отакечки, чаюєш і ловиш «дзен» одночасно.

– В таких бібліотеках, вільних і відкритих, як ця, з’являються часом несподівані, викопні бібліографічні раритети, – пояснює Галина. – Наприклад, усі праці Леніна. Хтось приніс їх сюди – вочевидь, щоб не викидати на смітник. Помічала, що деякі книжки «зачитували», але натомість з’являються нові.

Дівчина зізналася: теж має вдома книжку з «Білого простору», яку все не випадає повернути. Але це частина їхнього формату. Вільний простір – отже, воля до дій: хочеш, щоб книжка тепер жила у твоїй бібліотеці, – забирай.

– Це хороші книжки. Нам вони теж просто так дісталися, – сміються художниці.

Сюди приходять на цікаві культурні заходи: квартирники, поетичні вечори, кіноклуби, освітні події, ба навіть на зустрічі феміністок. Господині-дівчата мають своє кредо: «Більше мистецтва, більше мистецтва, більше мистецтва!». У їхньому «Білому просторі» проводила свою арктичну виставку на захист тварин організація WWF, а благодійний фонд «Молодь за мир» холодними зимовими вечорами ділився із безхатченками бутербродами та теплим одягом. А ще тут пригощають безкоштовним смачнючим чаєм, завареним за особливим рецептом.

– Ми його робимо в крапельній кавоварці, – ділиться рецептом Галина. – Насипаємо у фільтр чай, заварюємо, і маємо літр напою без чаїнок.

В цьому арт-просторі кожен може організувати якусь подію. Головне, завчасно попередити Галину і Марію. І не потрібно ніяких письмових заяв, листів, інших паперів.

– «Білий простір» проти цього бюрократизму, що панує скрізь і усюди, – зауважує Галина. – Тут панує дух незалежності, свободи, але при цьому з певним рівнем відповідальності. Тому не мали серйозних непорозумінь, проблем чи форс-мажорів.

Як бачимо, головне в житті – бажати і вміти зрушити з мертвої точки заповітну Мрію. І не боятися втілювати щиро задумане, разом з однодумцями. Якщо доброго прагнете та добре дієте – ніщо не стане вам на заваді. Навіть негабаритний коридорчик.