На одній із будівель побіля столичної Михайлівської площі за рік по кривавих подіях Революції Гідності з’явилася фреска португальського художника Алешандре Фарту. Портрет хлопця кавказької зовнішності, одного із перших Героїв Небесної Сотні. Його напрочуд виразні чорні очі тепер завжди зоритимуть на Київ. На місто, яке він мріяв підкорити, але куля карателя вирішила інакше.

Серго. Він же – Нігоян Сергій Гагікович, якому назавжди 20. Вірменське серце Майдану.

Від Навура до вулиці Грушевського

Багато де можна прочитати, що батьки Сергія, Гагік та Венера, начебто втекли від війни в Арцахові (Нагірному Карабаху), однак ця інформація надто побіжна. Рід Нігоянів почався в невеликому прифронтовому вірменському селі Навур. Бойові дії в роки Першої арцахської війни були й там, на сході країни, а тому молода сім’я вимушено покинула батьківщину.

Гагік Нігоян, батько Сергія

Серго народився вже в селі Березнуватівка, на Дніпропетровщині. Попри те, що вони не жили на батьківщині, Вірменія жила в них: свого єдиного сина Сергія, Гагік виховав патріотом. Та й сам Серго дуже цікавився історією Вірменії, завжди шукав і вивчав щось нове.

– На парті поряд із зошитом та підручником завжди тримав карту Вірменії, – пригадує класна керівниця Сергія Алла Шевченко. – Знав її краще, ніж будь-хто інший. Жив Вірменією. Десь вдома щось вичитає, приходить запитує: а чому у ті роки ось таке там трапилось? Казав, збирається поїхати до Вірменії з батьком. Але не встиг.

Односельці Сергія розповідають про нього як про спокійного хлопця, котрий завжди прагнув справедливості.

– Самостійно все робив. Літнім людям допомагав по сусідству, – зауважує батько Серго, вкотре наголошуючи на працьовитості сина.

В школі був закритим учнем, спілкування з однолітками йому давлося важко. Зате у щорічних поїздках з батьком на заробітки в Крим швидко здружувався з кримськими татарами.

Згодом вступив до Кам’янського коледжу фізичного виховання, освоював фах учитель фізкультури. Але мріяв про акторську освіту. Дехто з дослідників життя Серго припускає, що задля неї хлопець і приїхав до Києва: вивчав місто та слухав вільні лекції Майдану, щоб нарешті вступити до Київського університету імені Івана Карпенка-Карого.

«Вірменський терорист»?

У вікопомний для України день 21 листопада 2013 року Сергій опублікував на своїй сторінці у соціальних мережах фотографію прапора вірменської організації «A.S.A.L.A.» («Armenian Secret Army for the Liberation of Armenia»).

Напіввійськова організація мала за мету «змусити уряд Туреччини публічно визнати свою відповідальність за геноцид вірмен 1915 року».

Після загибелі юнака саме цей допис став підґрунтям звинувачень російської пропаганди. Нігояна називали «членом терористичної організації» та «вірменським терористом». Обурені росіяни поширювали чутки, що Сергій нібито служив у військах Республіки Вірменія.

Очі Майдану, погляд Лицаря

До Києва Сергій поїхав, не попередивши нікого. Сказав, що їде в Дніпро, а наступного дня подзвонив і повідомив, що вже на київському Майдані. Батьки по-різному намагалися вмовити сина повернутися, але той запевняв, що стоятиме до останнього.

– Раз приїхав на три дні, казав, що в нього друзі там, прапори, що повинен їхати. Дуже хворий був, вмовляли його, все одно, – розповів Гагік в інтерв’ю кореспондентам «Суспільного».

Столиця запам’ятала очі Сергія. Він став буквально обличчям Майдану. Мав яскраву зовнішність, тому постійно був в об’єктиві камер журналістів.

– Мені в цій країні жити. Не в іншій же. Це моє майбутнє, – говорть Нігоян на одному з відео, знятому взимку 2014 року.

Близько першої ночі 22 січня хлопець телефоном розмовляв з батьком. Вже зранку, як завжди, Гагік увімкнув телевізор та почув: «Є дві жертви – один вірменин». Почав заспокоювати жінку: мовляв, йдеться не про їхнього сина. За його словами, вийшовши покурити, почув крик дружини – показали тіла загиблих.

Нині не лише в Україні, але й на історичній Батьківщині хлопця – у Вірменії вулиці і площі носять ім’я Сергія Нігояна.

В школі, де навчався Сергій, влаштували музей його пам’яті. Зібрали його речі, зокрема «Кобзар» та вірменський прапор з Майдану, під яким стояв Сергій. Після загибелі Сергія Нігояна в Березнуватівку приїжджало багато людей, щоб ушанувати його пам’ять. Приносили з собою та розміщували в його класі речі, пов’язані з Сергієм. Так до роковин його смерті облаштували музей.

Музей в школі Сергія Нігояна, село Березнуватівка, Дніпропетровщина

Серго став образом справедливості та мужності. Його життя та смерть стали символами боротьби за свободу. Єдиний син Нігоянів, рід якого походить з вірменського села Навур, життя котрого обірвалося в українській столиці, на вулиці Грушевського.