Міністерство охорони здоров’я прогнозує післявеликодній сплеск захворювань на COVID-19.
Доти говорили про помірне поширення коронавірусу, про те, що у травні можливий його спад. І ось на тобі! А все «завдяки» старанням Російської православної церкви в Україні. Чи, як називають себе тамтешнє духовенство і прихожани, Української православної церкви Московського патріархату. Її ієрархи не раз закликали на порушення карантину вистоювати служби у храмах, прикладатися до ікон і причащатися. Так було Вербної неділі, таке ж ми чули і в переддень Великодня. Церква, як бачимо, настільки «українська», що готова бездумно пожертвувати здоров’ям, навіть життям своїх вірних, українських громадян. То хто ж у ній править? Іуда чи Мамона?

За даними поліції, більшість священнослужителів виконали рекомендації влади і Всеукраїнської ради церков – провели всеношні у зачинених храмах, без прихожан. На служби прийшло лише 130 тисяч вірних, тоді як минулого року загалом по Україні паски святили понад сім мільйонів. Трансляції з богослужінь велись на десятках теле- і радіоканалів, в мережі Інтернет. Храм був у серці кожного віруючого! Але ж маємо й інші приклади. Усупереч карантину настіж розчинила входи Свято-Успенська Святогірська лавра, зібравши сотні люду. Звісно, без масок. У такому стовковиську годі заїкатися і про безпечну двометрову дистанцію? Те ж саме трапилося у Почаївській лаврі, і у Свято-Духівському кафедральному соборі Херсона. Чи варто згадувати, що в цих храмах править Московський патріархат?

Почаївська лавра стала ледь не зачинателькою поширення коронавірусної біди в Україні. Ще в березні COVID-19 тут підхопили молдовські паломники. Але лаврські отці вперто й до останнього заперечували недугу. Зрештою коронавірусне «тайне» і тут стало явним: небезпечну заразу вже виявили у трьох священнослужителів і п’ятьох хористів. Утім перевірити всіх насельників лаври й досі не можуть: сам настоятель ніжками люто тупають, бровами грізно супають – епітімію наклали. Категоричну заборону, себто. Ось так! Українська влада, її закони для ігумена – не указ, а життя одновірців і паломників – не аргумент. Хоча лікуватиме гіркі плоди цього самодурства і мракобісся якраз держава, з наших-таки податків.  Митроносних ієрархів – ясна річ, у люксусових боксах з усім новітнім медичним начинням, як це уже є. А решту – як і чим Бог дасть.

Лицеміри, яких викривав у храмі Ісус Христос, нині пригрілися ледь не в усіх українських храмах Московського патріархату. А тепер уявімо, що оті «малочисельні» 130 тисяч, які на Великдень, прийшли на богослужіння, потрапили в такі епіцентри коронавірусу, як Почаївська лавра. На 20 квітня в країні майже п’ять з половиною тисяч підтверджених випадків. А скільки буде після пасхальних всеношних?

Духівництво Російської православної церкви в Україні кинуло виклик владі і суспільству. Як на таке зухвальство зреагуємо? Медіарух, який об’єднує кілька журналістських організацій, розглядає, наприклад, заклик Предстоятеля УПЦ МП Онуфрія приходити під час епідемії коронавірусу на Великдень до церков та молитися на подвір’ях як диверсію проти українського народу.  Бо поширення небезпечних хвороб – один із різновидів сучасних воєн. У самій Росії це дійшло навіть попам: наставники Онуфрія –  Киріл з братією – наполегливо закликали своїх вірян  не приходити в храми на святкові богослужіння.

«Мене  Бог береже»,  –  зверхньо відповідає прихожанка Святогірської лаври. А хіба ж не сказано у Святому Письмі: «Не спокушай!»? Справжня віра в Бога не буває сліпою, вона просвітлює людину, робить її мудрішою. Наріжним каменем віри не може бути глупство.

«Ходіть до храму, причащайтеся і причащайте дітей маленьких. Не дивіться – старше покоління, молодше покоління: всі поспішайте до храму … Обійміть один одного», – не так давно «поучав» настоятель Києво-Печерської лаври Павло. Тепер «його преосвященство» лікується від коронавірусу. І, звісно, не у спокутній схимницькій келії. А саму лавру закрито на карантин, у ній виявили понад сотню хворих. Щонаменше двоє лаврських священнослужителів померли.

Воістину, якщо Бог хоче когось покарати, то відбирає розум… Але це пів біди.

А біда, що від такого караного пастиря, як бачимо, часто масового потерпає невинне довірливе стадо.