Сакральне і профанне. Священне, залежне, містичне та повне протиставлення – щось непосвячене, невтаємничене, світське, а інколи навіть безбожне. Минуле, обмежене. І те, що скеровує нас до глибини власного пізнання й «вічності», де перебуває Бог.

Проте чи можна переступити оцей поріг – так званий кордон між двома світами: крізь сакрум, що «там і тоді» та профанум: «тут і тепер»?

«Вівтар», виставку сучасного українського художника-різьбяра Олександра Животкова, представлену в столичному «Українському домі», можна без перебільшення назвати унікальною. Її автор зробив символічний духовний портал в історію людства, використовуючи земні матерії: дерево, багатошаровий картон і камінь. Митець творив у моменти найвищої емоційної напруги: під час найтрагічніших подій Революції Гідності та від світанку 24 лютого 2022-го, коли в темному українському небі протиповітряна оборона відбила першу російську атаку.

Під канонаду та смертельну громовицю вибухів Животков творив мистецтво великого спротиву: київська майстерня стала його особистим полем бою. Він зумів творами передати трагедію і героїзм України, яка мужньо і самовіддано борониться від навали російських убійників. Більшість його мистецьких «Воскресіння». Світлина «Stedley Art Foundation» набутків, закарбованих емоційних станів у скульптурних рельєфах і контррельєфах «жорстко прив’язано до дат». А «дати жорстко прив’язано до смерті, смерть – до безсилля, безсилля – до віри, віра – до молитви, молитва – до життя».

«На обох берегах ріки міста Божого росте дерево життя, посаджене Богом народам», – оповідає автор на боковій брамі першої інсталяції. Доречно вплітає у власні творіння тексти «Книги Еклезіястової», не залишає нас на самоті з трагедією, а спонукає самим пізнати трагізм буття та хиткість гуманізму у світі.

Існує думка, що твір створює генія, а не навспак. Хоча за Кораном: «Усе буде так, як має бути, навіть якщо буде навпаки». Митець ніби продовжує це твердження: «Усе буде так: вирішить час». Це й постало головною ідеєю просторово-скульптурного проєкту «Камо грядеши» – символічної брами життя та смерті, пройти крізь яку врешті-решт суджено всім нам.

«Покоління відходить, й покоління приходить, а земля віковічно стоїть!.. Для кожного свій час і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати,..час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!».

Інсталяція «Камо грядеши»

Символічні зображення птахів, хрестів, сонця, контурів жіночого обличчя, посіченого осколками і забагрене застиглою кров’ю… Ці рани в серцях кожного українця – глибокі, негоєні, кровоточиві. Це інсталяції з чорного й білого каменю, знак «розколу» України на землі, тимчасово окуповані росіянами, та на територію, контрольовану державою. А на іншій – Київ, один з епіцентрів воєнних дій у лютому 2022-го. І жінка, що прикриває обличчя руками, захищаючись від смертоносного металу… Сакральні сенси пліч-о-пліч із профанними, і світи видаються вже не такими відмінними.

«Вівтар» великої української трагедії, створений Олександром Животковим, неодмінно нагадує: війна обовʼязково закінчиться і настане мир. Всьому свій час, бо він керує. На нього не можемо впливати, але ми здатні помічати й відчувати. Здатні тримати баланс між тамтешнім і тутешнім, тимчасовим і вічним.

Чи в наших силах це зробити? Мусимо!