В одному із попередніх матеріалів я досліджував помічну суспільну роль  епістократії, її благотворний вплив на підвищення політичного рівня виборця. А цей роздум про те, як поліпшити фаховість та професійність тих, кого обирають. Про меритократію.

Мерітос давньогрецькою означає гідний, достойний, а кратос – влада. Тобто меритократія – це той принцип управління, коли керівні пости займають найбільш гідні, себто найздібніші люди, незалежно від їхнього соціального походження і фінансового стану.

Перші натяки на меритократичну модель можна відшукати в історії Китаю. Серед головних підвалин функціонування імперії важливу роль відводили системі державних іспитів (кецзюй) для тих, хто прагнули стати управлінцями різних рівнів. Вона з перервами проіснувала 1300 років. У стародавньому Китаї вважалося, що рівень освіченості, «вченості» людини має тісно пов’язуватися з перспективами її кар’єри державного службовця.

Засновником сучасної теорії меритократії є англійський соціолог, автор книжки «Піднесення меритократії» Майкл Янг. На його думку, соціальний прогрес залежить від міри поєднання влади й інтелекту. А від використання людського потенціалу та талантів залежить успіх розвитку суспільства.

Серед країн, які обрали собі меритократичний шлях, найуспішнішим є Сінгапур. Він другий за економічними свободами у світі, а згідно з Індексом сприйняття корупції – серед найменш корупційних країн.

В чому секрет успіху?

Ми звикли до того, що в наших держкомпаніях і держструктурах призначення відбуваються не на засадах знань і досвіду. До уваги беруться зовсім інші чинники: родинні або політичні зв’язки, фінансова взаємозалежність політиків і бізнесменів/олігархів.

А як підбирають кадри на державну службу у Сінгапурі?

Шукати їх починають іще в школах:  виявляють перспективних учнів і готують до майбутніх лідерських ролей у державному управлінні. На ключових етапах навчання учні складають загальнонаціональні іспити. Випускників, які досягли високих показників у навчанні, перевіряють на інтелектуальні здібності й емоційну зрілість. Тим, хто показав найвищі результати, надають урядові стипендії для навчання в престижних закордонних університетах (і за контрактом вони зобов’язані повернутися до Сінгапуру). А меншу частину стипендіатів додатково відбирають для вступу в еліту адміністративної служби. Наші «квнщики» точно туди не потрапили б. У підсумку система формування складу публічної служби в Сінгапурі сприяє економічному розвиткові, покращенню добробуту населення, зводить нанівець корупцію.

Є в цьому і своє «але». Сам теоретик меритократії Майкл Янг знайшов мінус у своїй системі: якщо звеличувати лише інтелект, то такі цінності, як співчуття та доброта, втратять свою важливість. А суспільство, яке будується виключно на звеличуванні інтелекту, породжує класову несправедливість.

Розум, отже, не повинен коренитися на бездушності, бо отримаємо ще пару диктаторів.

Робімо висновки…