Іноді здається, що волонтерські організації всемогутні, а люди, які там працюють, – нездоланні. Волонтерство стало другим за значущістю фронтом нашої національної оборони. Наталія ФЕДОСОВА, президентка МГО «Золото Нації», на прикладі очолюваної нею громадської організації розповіла, як працюють волонтери.

– Пані Наталіє, як довго існує ваша волонтерська організація?

– Ми офіційно зареєстровані 2009 року. Звісно, тоді були інші завдання. Опікувалися дітьми з інвалідністю. У Борисполі є наша реабілітаційна установа змішаного типу «Наш дім». Там з дітками проводили свята. Багато працювали зооволонтери – допомагали бездомним тваринам. З цього починали.

– А нині? На що тепер спрямовуєте вашу діяльність?

– Починаючи з 2014 року і з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну волонтерський рух, і ми зокрема, переключився на допомогу армії. Хто чим міг: продуктами, збором коштів, за які купували бійцям засоби захисту. Зараз більше уваги в роботі зосередили на допомозі цивільним, людям, котрі постраждали.

З «Фундацією Рональда Макдональда» в Україні закінчуємо великий проєкт. Ми така перша велика організація, з якою разом вони почали допомагати в Україні. Надали продуктові набори двох видів: дорожній і цивільний. Дорожній – людям, котрі досі рятуються в бомбосховищах, підвалах. Наприклад, у харківській Салтівці. Людям немає куди виїжджати, вони там жили й живуть. У тому харчовому наборі все готове до вживання, не псується і може лежати скільки завгодно. Другий набір харчів – для переселенців, тих хто вимушено покинули свої мешкання і населені пункти. Він втричі важчий, там є і крупи, і олія, те, що можна приготувати, коли вже є можливість варити.

Допомагає ця фундація і діткам, і лікарнях. В одну із харківських лікарень за списком, який надав дитячий хоспіс, закупили ліків на 100 тисяч гривень. Передали препарати в пологове відділення бориспільської лікарні.

– Вдалося втілити те, що задували, коли створювали «Золото Нації»?

– В принципі, волонтерство – це не мета, а принцип життя: допомагати постійно, комусь, десь. Коли починали, брали участь у міжнародних заходах: у нас у Борисполі проходили міжнародні виставки з дресирування собак, у Вишгороді брали участь у міжнародних змаганнях «Водяна регата»… На початку це були волонтери, залучені на заходах різного рівня, які допомагали, опікувалися тваринами…

З початком війни, звісно, змінився основний напрям нашої діяльності. Хоча піклуватися про бездомних тварин ми не припиняємо – це напрям діяльності з нами був є і буде. І нині в нашій організації багато людей цим опікуються. Наприклад, коли машина збиває тваринку, то поліція куди її привозить? Хто оплачуватиме ветеринара? Допомогу ж треба надавати? Тому телефонують волонтерам, а ті збирають кошти, оплачують лікування… Був випадок, коли на лікування однієї собаки пішло понад 40 тисяч гривень. Бо не одну операцію їй робили. Зате вона вижила.

А з 2014 року – регулярні поїздки в АТО. Зараз менше їздимо – їздять хлопці, а ми забезпечуємо необхідним: шукаємо, збираємо, готуємо…

– Тепер усім важко. Але в дружному колективі, очевидно, легше долати життєві та й психологічні труднощі?

– Звісно, легше, коли зайнятий. Відчуваєш, що допомагаєш, приносиш якусь користь. Зараз настав такий етап: бачу по своїх хлопцях, по людях, котрі нас оточують… З’являється відчуття, що робиш замало. Це багато хто цим переймається: ті, хто виїхав, – корять себе, що виїхали, а хто не виїхав, – що мало роблять для перемоги… Тут дуже важливо робити те, що можеш. Щоб забезпечити одного військового на передовій, потрібна праця 12-14-ти людей. Це не так просто.

– Зараз як ніколи тягне до позитивних новин. Хочеться котика гладити, щоб відчувати теплі емоції. Можете пригадати за останній час якісь приємні моменти?

– Приємні моменти – коли якісь песики приходять, котики. Ось сітки плели – вівчарка прийшла, заснула під сіткою, то ми її нафоткали… А оце кішку принесли, бо у приміщенні миші завелися. Але та як побачила скільки нас тут – перелякалася… Ледве її витягли з-під дивана. Завітала й інша: поїла і пішла… Тварини, вони зараджують. Чому ж їх так люблять військові на передовій, чому селфляться з песиками, котиками? Бо ті допомагають їм, живим хатнім теплом зігрівають.

– Не хотілося б про це, але не можу не спитати. Траплялися вам шахраї або відверто невдячні люди?

– Це психологія людини. Той, кому потрібно, найменше за всіх проситиме. Так було завжди, і до війни теж. А хто нахабніший – він голосніше за всіх кричить, вимагає допомоги, хоча вже отримав поміч в інших організаціях.

Шахраї, слава Богу, не траплялися. Була якась «засланка», намагалася фотографувати тут все, кричати, що її тут ображають… Її поліція забрала.

– Як знаходите тих, кому справді потрібна ваша допомога?

– Візьмемо для прикладу нашу співпрацю з «Фундацією Рональда Макдональда». Їм заборонено допомагати військовим, вони можуть допомагати лише цивільним. Тому за цим проєктом разом надаємо допомогу внутрішньо переміщеним особам, тим, хто на обліку в соцзахисті. І через заступника міського голови обдзвонювали по 50 людей, вони приходили і отримували. І до Харкова ми не один раз їздили, там є організація «Харків Help». Офіційно не зареєстрована, але її хлопці залишаються там, на місці – нікуди не виїжджали, під обстрілами їздять в деокуповані села, розвозять гумдопомогу. «Пашуть» з ранку до ночі. Вони подають нам запити, а ми намагаємося знайти необхідне.

– Самі звертаєтеся до компаній з пропозицією співпрацювати, чи вони озиваються, щоб допомогти?

– Шукаємо самі, збираємо власноруч. Наприклад, мережа «Eva» – до них звернулися і вони допомогли. А потім хлопці щотижня їздять, розвозять – і в Сєверодонецьк, і в Ізюм, у різні військові частини… Багато міст після звільнення на слуху були, туди всі їздили. А ще й села, які теж були окуповані і куди мало хто доїжджає… Зараз волонтери з нами зв’язалися, попросили допомоги, вони приїдуть, або ми туди поїдемо, щоб завезти харчові набори, бо людям вкрай потрібно.

– Як з вами зв’язатися тим хто хоче допомогти? Чого найбільше потребуєте?

– Потреба у продуктах є завжди, особливо довготривалого зберігання: крупи, консерви. А для тих, хто може допомогти, залишаю свій телефон: +38 063198 86 54.