жінкú, взявши пáхощі,
в неділю ранéсенько
в скорботі і жáлощах
дісталися бéскиду;

й стоптáвши калáчики,
й пройшóвши крізь мáрево,
каміння побачили
від грóбу відвалене;

в тім грóбі був парубок
у білому одязі,
що вимовив лагідно
божественним голосом:

«нема, коровáйниці,
тут Сина тепéреньки;
чого ви шукаєте
живого між мертвими?

чому ви Учителя
сприймали, як мрійника?
ходіть до братителів:
воскреснув розíпнений!»;

й за цими ознáками
второпали зáмисел,
а потім заплакані
жінкú засміялися;

верталися в рáдості,
заквíтчаним óбширом,
їм хтíлось кохатися
й дитя́ток нарóджувать…