Тієї погожої квітневої днини в ошатній залі Київського будинку письменників було велелюдно і врочисто: віншували молодих літераторів – лауреатів Міжнародної недержавної премії ім. Олеся Гончара.

Цю нагороду заснували 1996 року німецькі меценати – письменниця Тетяна Куштевська, підприємець Дітер Карренберг, та Національна спілка письменників України. Щорічно її присуджують у номінаціях: «Проза» (роман, повість), «Мала проза» (цикл оповідань, новел), «Поезія», «Літературознавча праця, присвячена творчості Олеся Гончара», «Публіцистика». Загалом лауреатами творчої відзнаки вже стали 125 молодих авторів.

– Без впливу літератури складно уявити собі розвиток особистості,  – наголосив Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні Ернст Райхель, який брав участь у церемонії нагородження. – Українська література знаходить неабиякий відгук в Німеччині – не лише серед фахівців. Імена таких сучасних письменників, як Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Андрій Курков, Оксана Забужко (навіть якщо обмежитися цим коротким переліком), добре відомі німецькій читацькій аудиторії. А тепер ми радіємо новому поколінню українського письменства.

– Оці молоді творці літератури – вони зовні нібито екстравагантні,  – сказав голова журі премії ім. Олеся Гончара Петро Перебийніс, представляючи цьогорічних лауреатів. – Але за тією екстравагантністю таїться дуже ранима і чутлива душа. І це відчувається у їхніх творах.

У номінації «Проза» за роман «Гривна» премією вшановано молоду київську приватну вчительку Ганну Чіпко.  Прозаїка Марію Карп’юк – теж учительку, ще й психолога – відзначено за збірку оповідань та новел «Дорога додому».

– Марія працює переважно у малому жанрі. Але її оповідання – це велика проза, –  зазначив Петро Перебийніс, представляючи лауреатку.

Серед поетів першість виборов кандидат філологічних наук, редактор електронного журналу «шTOPOR» Кирило Поліщук із Кропивницького. Журі оцінило його збірку поезій «Ліс, про який ніхто не знав».

Художньо-публіцистичний нарис випускника Національної академії СБУ Назарія Пічака «Обличчя війни, антивоєнні уроки Олеся Гончара» визнано кращим у номінації «Публіцистика». Наймолодша учасниця конкурсу, студентка-філолог Софія Мостова, родом з Бучацького району Тернопілля, стала 125-тою лауреаткою премії, за літературознавчу працю «Олесь Гончар – захисник рідної мови».

– Двоє із п’яти лауреатів присвятили свої праці Олесю Гончару, – зауважив Петро Перебійніс. – Це промовиста ознака сьогоднішнього ювілейного року: ми відзначаємо 20-річчя премії з поглядом у наступний, 2018 рік, у славне сторіччя Олеся Гончара.

То чим же цікаві сучасній молоді твори, написані письменником у минулому столітті, деякі – й понад піввіку тому? Слово – лауреатам Гочаревої премії.

– Роман Олеся Гончара «Твоя зоря» прочитала вже студенткою університету, він мене захопив, – зізналася Ганна Чіпко. – Ця книжка для мене була значно цікавішою, ніж те, що нам подавали в школі за програмою («Прапороносці» та «Собор»). І для мене Олесь Гончар відкрився зовсім іншим, його розуміння всесвіту-зорі, безкінечної дороги пізнання: себе, світу, свого місця в ньому, пошуку своєї індивідуальності. Молодь, коли читає його твори, – знаходить себе. Його проза мене вразила і надихнула на творчість.

– Перечитуючи прозу Олеся Гончара, вкотре замислюєшся над словами: невже війни – це прогрес в історії розвитку людства? – запитує Назарій Пічак. – Коли, як точно підмітив письменник, високорозвинена культурна нація раптом породжує армію бандитів, убивць. Гончар зображує війну, життя людей під час війни. Начебто все просто. Попервах навіть не замислюєшся, наскільки жахливою є трагедія війни, скільки страждань вона приносить кожній людині. Давайте усвідомимо: різні воєнні конфлікти можна врегулювати за столом переговорів.

– Тим, хто вважає Олеся Гончара несучасним письменником з радянської минувшини, варто прочитати його новелу «Модри Камень», – радить Кирило Поліщук. – Той, хто її прочитає, не впізнає того Гончара, якого знали зі шкільної програми.

– Захоплена творчістю Олеся Гончара, – зізналася наймолодша цьогорічна лауреатка Софія Мостова. – Насправді він дуже сучасний. Захоплює мова – така колоритна, яскрава, барвиста. Читаючи Олеся Гончара, відкрила для себе багато цікавої інформації, життєвої мудрості. Особливо запали в душу його слова: «З любові – творчість, з любові – щастя людське, отже, все починається з любові».

– Шановні меценати, члени поважного журі, ваша робота надзвичайно складна, але вдячна і дуже-дуже потрібна – відзначити та підтримати молодих письменників, – не стримувала хвилювання Марія Карп’юк. – Ця премія – велика честь для мене.

«Люди! Бережіть талановитих людей нашої землі! Без поезії, музики, малярства світ оглухнув би й осліп. Таланти і творці повертають нам майже втрачену усіма, тими, хто живе у постійних клопотах, повноту і різноманітність життя. Про це повсякчас нагадував великий Олесь Гончар, чиїм ім’ям названа німецько-українська премія для молодих літераторів України», – звертаються меценати премії Тетяна Куштевська та Дітер Карренберг у післямові до альманаху лауреатів премії останніх років, також виданому їхнім коштом.

– Німецькі меценати зі своїх скромних можливостей двадцять років надавали кошти на Гончареві премії, для розвитку молодих українських талантів. Вони сподівалися, що, започаткувавши таку премію, долучать українських меценатів, щоб уже ті надалі підтримували молодих музикантів, художників, керамістів, письменників… А наші гроші під матрацами тримають, – із сумом зазначає дружина Олеся Терентійовича, Валентина Данилівна Гончар.

* * *

А й справді, де сучасні Ханенки, Терещенки, Симиренки, Бродські, Алчевські? Де ви, ахметови, живаги, пінчуки, веревські, бахматюки, новінські, вататурські іже з легіоном офшоролюбивих калиток?  Невже дбати про майбутнє нашої рідної творчої еліти доконче повинні заокеанські сороси, яцики, антоновичі? Чи як оце тут, з Гончаревою премією, – «мудрий німець»?

Так, усе починається з любові. І не лише до грошви…