Київська публічна бібліотека імені Самеда Вургуна поповнилася іменною книгозбірнею знаного українського поета і перекладача, лауреатові премії імені Максима Рильського Миколи Мірошниченка. Організатори створили тут цілий мистецький простір майстра слова, зібравши  його рукописи, книги з особистої бібліотеки, багато – із дарчими написами українських та зарубіжних авторів, особисті речі, зокрема, друкарську машинку. І фотолітопис його життя та творчості. 

Церемонія відкриття книгозбірні була велелюдною: зійшлися та з’їхалися колеги, друзі письменника, митці, майбутні тюркологи, а нині студенти київських вишів, творча молодь. За словами однієї з ініціаторок події, керівниці Українського Центру в Баку Ольги Гусєвої, переклади Миколи Мірошниченка відкрили українським читачам багатство азербайджанської, кримськотатарської та інших тюркських літератур. Книгозбірню Миколи Мірошниченка пані Ольга назвала «унікальним спадком, який має велике значення не лише для України, але й для тюркських народів».

Співзасновник Українсько-Тюркського Центру народний депутат Сергій Нагорняк, вітаючи присутніх зі знаковою подією, наголосив на історичній тяглості та значущості українсько-тюркських звʼязків, особливо літературних і політичних.

Микола Мірошниченко ставився до перекладацької праці дуже сумлінно й відповідально. Для нього було вкрай важливо зберегти звучання мови оригіналу, відтворити у перекладі суть, яку прагнув донести автор.

Учасники святкового дійства почули голос самого Миколи Мірошниченка: запис його розповіді про особливості перекладу. Зачитавши вірш видатного азербайджанського поета Мамеда Араза, наш славетний перекладач пояснює, як зберіг звукову систему в рядках «Dünya sənin, dünya mənim, dünya heç kimin…».

«Микола Миколович» –  так він просив себе називати – працював над перекладом цього вірша не рік і навіть не десяток літ! Щоб зрештою народився справжній поетичний шедевр перекладу: «Світ білий мій, світ білий твій, світ білий – геть нічий».

Модераторка заходу Марина Гончарук, співзасновниця Українсько-Тюркського Центру, зауважила, що це перший культурний простір, який носить імʼя Миколи Мірошниченка. За її словами, щоб сформувати цю книгозбірню, ініціатори викупили частину особистої бібліотеки письменника-перекладача.

Мистецька частина заходу теж видалася розмаїтою: учениці Київської дитячої школи українського танцю «Барвіночок» виконали азербайджанський танець «Аґ чічек» та казахський «Камажай». А солістки Київського академічного муніципального духового оркестру – азербайджанську пісню «Сари гялін». Взяла участь і я: прочитала вірш Миколи Мірошниченка «Велетенський саз», присвячений красі та долі Азербайджану.

Святкування завершилося чаюванням із солодощами, про яке подбали азербайджанки-волонтерки.