За статистикою близько 33 млн людей розмовляють українською. І ця кількість із 24 лютого 2022 року лише зростає. Передовсім, серед українців, які раніше в побуті послуговувалися російською. Звучить надто прямолінійно, але російська агресія справді збурила українізацію за покликом серця. Люди переводять гаджети, соціальні мережі та й загалом своє життя на рідну мову. І почали більше цікавитися історією своєї країни й мови.

Не всі знають, що в українській мові є слова, народжені письменниками. Авторські неологізми – так їх прийнято називати. Найчастіше ці словесні винаходи залишаються тільки в авторському тексті. Але є випадки, коли слово приживається так, що без нього вже й мови немає.

Для ХІХ-ХХ століть характерний період «кованих слів». Тоді українські письменники активно зверталися до словотворення, описуючи нові явища та поняття, для яких в українській літературній мові бракувало точних відповідників. Для прикладу, красиве й звичне для нас слово «мрія», виявляється, вигадав відомий драматург та письменник Михайло Старицький. . Це слово походить від «мріти», що означає «ледь виднітися, бовваніти». А ще за Старицьким закріплено авторство слів «майбутнє», «байдужість», «завзяття», «темрява», «пестливий», «привабливий».

Гордий промінь в тієї зорі,
Та в нім туга палає огниста,
І сіяє та зірка вгорі,
Мов велика сльоза промениста.

У цьому уривкові з вірша Лесі Українки одразу двоє слів-новотворів. Слово «промінь» ввела у вжиток сама Леся, а слово «промениста» – її мати відома письменниця Олена Пчілка. Вона ж таки пустила у широкий вжиток слова «мистецтво», «переможець», «палкий» і «нестяма». До речі, саме у листі до Олени Пчілки Михайло Старицький вперше вжив слово «мрія». І Старицький і Пчілка мали особливу снагу до слів-новотворів. Їм обом навіть усерйоз докоряли за цю пристрасть колеги по літературному цеху.

Тарасові Шевченку теж належить слава творця неологізмів. Його поетична фантазія породила звичні нині слова «високочолий», «вогняний», «мордуватися», «почимчикувати», «фортеця», «передмова», «післямова». Більшість Шевченкових неологізмів зустрічаємо у його «Катерині».

Іван Франко нарік неологізмом «привид» один зі своїх віршів, який увійшов до збірки «Зів’яле листя». А ще його перу належать слова «отвір» і «чинник».

Неможливо оминути вклад у рідну мову славетного письменника Івана Нечуя-Левицького. Саме він увів у повсякдення слова «самосвідомість» «світогляд», «стосунок», «перепона», «квітник», «вигукування», «сміливість».

В українській мові є навіть аналоги назв всесвітньо відомих спортивних ігор. Професор Боберський випустив працю «Забави й ігри рухові», де з’являються терміни копаний м’яч (футбол), кошиківка (баскетбол), стусан (бокс), наколесництво (велоспорт), відбиванка (волейбол), пориванка (гандбол) та багато інших. Не всі із цих слів прижилися…

Якщо у вас з’явилася думка, що розвиток мови вже закінчився, то ви помиляєтесь. Наприклад, знаний український письменник Юрій Андрухович створив слово «міжніжжя». Цікавою є праця сучасного філолога Юрій Зеленого «Словничок-Новотвірничок». Автор пофантазував над майбутніми словами української мови. Можливо, через 20 років слова з цього словника будуть широко вживатися. «Виднограй», «гудець», «гудило» – слова, близькі до давньоукраїнської лексики, ба навіть із сучасними західноукраїнськими лексичними мотивами. Більшість слів у цьому словнику мають схожі аналоги у мові наших західних сусідів – поляків, чехів, словаків та угорців.

Існує поняття, що мова живе доти, доки нею розмовляють. Варто ще додати: доки її люблять і збагачують. Любити мову слід буденною розмовою, віршами, піснями, читанням, звертанням до близьких серцю людей. Нині саме час української – повсякденно й скрізь.