ЗУПИНЯЮСЬ БІЛЯ КОЖНОГО БУДИНКУ, КЛАДУ ХРЕСТ І МОЛЮ: УЦІЛІЙ, УЦІЛІЙ, БЛАГАЮ! І ЗБЕРЕЖИ В СОБІ КОЖНОГО КИЯНИНА…

Коли летять на Київ бомби і ракети, коли от ся звіряча орда суне щохвилинно на Україну і на наше Вічне місто, зір мій вигострюється: бачиш, в якому прекрасному місті маєш щастя жити. І як боїшся втрати навіть часточки цього життя – кожного українця, кожного киянина, кожного будинку, який сприймається як жива істота. Кожної вулиці і площі, якими милуєшся як Божим творінням.

А вже наші собори – Господи, храни їх, в них уся краса цього світу.

Той, хто кидає ті сатанинські бомби і ракети на наші міста, не є людиною. Воістину, вони не люди. Вони нелюди, чортовиння.

Хвостата убогосте, зникни, почезни, провались крізь землю, кудись туди, де реве пекельний вогонь для грішників.

…Іду Києвом. Ось ще один мій будинок… Так, він мій, з мого світу. Як часто проходив повз і не помічав його граційної краси, його вікон з фарбованими віями, його піддашшя барокового… Молю тебе, благаю: вцілій! Уцілій, а далі вже ми будемо жити з тобою довго, ще тисячоліття.

Запаси моєї душі виявляються значно більшими, ніж уявлялося досі. До кожного будинку я приставляю свій знак, своє благословення, своє нестримне бажання зберегти місто і людей, без яких не буде й мене…

ВЦІЛІЙ, УЦІЛІЙТЕ! ХРАНИ ВАС ГОСПОДЬ!