Українські традиції – це щось прекрасне й неосяжне. Згадайте розповідь наших бабусь про свою молодість. Чи не заворожує вас давній звичай збиратися у понеділок усім дівчатам разом, співати пісні і вишивати рушники та сорочки. У цьому справді є щось магічне! Цю магію береже і відкриває усім небайдужим найвідоміший знавець вишивальної справи в Україні Юрій Мельничук, керівник студії шитва «Аріана» при столичному Музеї Івана Гончара.  Він і нам привідкрив таємниці давнього мистецтва, що переплітається з долею всієї нашої країни. У його майстерні вишивки постає неосяжний світ барв й орнаментики, де кожен символ щось приховує.

Пан Юрій каже, що з давніх давен в Україні було відомо приблизно двісті швів, та, на жаль, більшості людей знайомі лише два, найсвіжіші в часовому вимірі, – хрестиком і гладдю. Любов наших пращурів до вишивки пояснюється дуже просто. Якщо вірити езотериці, то Україна перебуває під покровительством Венери – жіночої планети, для якої притаманне бажання творити щось нове і гарне. За гороскопом наша Батьківщина – Телець. А як відомо, цей знак вирізняється жагою до прекрасного. «Ось і переносили люди всі квіти, що ростуть за хатою, на рушники, якими прикрашали стіни, аби ті не були порожніми», – пояснює пан Юрій.

Рушник супроводжував людину все життя. В нього загортали первістка, на весіллі стелили молодим під ноги, і навіть в останню путь проводжали з рушником. Тому дуже важливо, що саме на ньому вишивали. Пан Юрій переконує: «Вишивку можна читати. Вона передає певний посил, інформацію, що, звісно ж, має свій сенс. Щоб це зрозуміти, необхідно вивчати теорію вишивки. Але є і те, що здатен побачити кожен».

Наприклад, дерево з п’ятьма гілками символізує жінку, що народжує – тобто продовження роду; молоді пагони – нове покоління; обідок, що не завершується, – циклічність життя, а жолуді – силу і здоров’я. Рушники – обереги, які неодмінно мали захищати від негараздів.

Коли ж краще братися за вишивання?

Юрій Мельничук наголошує: краще брати в руки голку, коли місяць молоденький і «росте». Рушники краще починати оздоблювати  у четвер, а ось чоловічі сорочки слід вишивати у вівторок. Така сорочка додаватиме сили й мужності. Навіть те, в якому настрої ви вишиваєте, впливає на енергетику вишиття.

Знаний митець-вишивальник передає свою майстерність усім охочим у студії. «Це дворічний курс. Перший рік вчимося вишивати. А  другий – це вже теорія. Там знайомимось з історією вишивки, її етимологією, символікою».

Поспілкувались ми і з жінками в студії Юрія Мельничука. Вони ділилися з нами своїми враженнями. Запевняли: вишивання заспокоює, врівноважує, відволікає від щоденних клопотів. Треба бачити обличчя цих жінок! Щирі посмішки і відкритті серця – то, певно від високого, чогось більшого, ніж просто мистецтво. З ними – сяєво і вічна душа давньої культури, яка протягом століть берегла, живила і зцілювала наш народ.

Юрій Мельничук розповів, що деякі люди за короткий термін можуть оволодіти якимось певним швом, і навіть «прикипіти до нього». Це дуже легко пояснити, довідавшись, звідки родове коріння вишивальниці. Адже якщо предки все життя прожили в одному регіоні, вишивали лише у певній техніці, то на генетичному рівні передається і схильність саме до цих сімейних традицій. Люди зберігають таку інформацію аж до сьомого покоління. Тож якщо ви надаєте перевагу якомусь певному шву, найвірогідніше, що це ваша родинна техніка, «закодована» в поколіннях.

Справді, культура України первородна і незбагненна. Вона тримає нас за руку і веде тернистим шляхом історії. Не треба шукати щось далеке –  справжні скарби зовсім близько. Необхідно запастися терпінням, не розгубити любові до Батьківщини, щоби продовжити її духовні традиції, передати їх у спадок.  Як, власне, робить митець Юрій Мельничук – магічний, загадковий, самобутній.