«Усе минає…» Цю вічну істину нині знову згадали. Так говорять ті, хто пережили жахи новітньої війни й пробують забути побачене як нічний кошмар. Та це непросто. Адже страх чатує на тебе на кожному кроці, дістає виттям сирени, нічними вибухами, диханням згарищ…

…Моя машина рухається до Гостомеля. Я повертаюся. Холодний вітер відкидає з обличчя волосся, шарудить легким жакетом. Навколо тиша й морок. Важко втримати сльози озираючись навколо. Замість привітного пташиного співу вулиця зустріла скреготом відірваного шиферу й рипом іржавої хвіртки. Так мене зустріло рідне містечко…

Уламки й сміття, розкидані вздовж зруйнованого паркана, у повітрі їдкий сморід згарища. Заклякла перед шерегою спалених будинків і дивилася на неї крізь полуду сліз.Я знала тутешніх мешканців, бачила, як вони щовечора виходили на прогулянку. Кожного дня з-за цього паркана хлюпали щастям голоси й дитячий сміх. Чи почую я їх знову?

Втираючись рукавом, бреду вулицею далі. Ще один ущент розбитий будинок. Схоже, пряме влучання… Постріляні автоматними чергами бетонні стіни тримаються якимось незбагненним дивом. Стрепенулася од шуму – пташка сіла на побитий паркан сусідньої будівлі. Чомусь подумалося, що вона могла бачити й чути все, що тут відбувалося взимку 2022-го. Відтоді приносить сюди на крильцях тугу за своїм знищеним гніздом…

На бруківці – вирви від великих снарядів. Пробираюся до побитої багатоповерхівки. Цим новобудовам пощастило: лише декілька пошкоджених квартир і розбиті вікна. А всередині? Біда – орда шукала поживу й залишила по собі мертвий огидний хаос.

А в самому місті побачила танк. Сьогодні він самотньо вдивляється у небесну синь неба, а на його башті майорить жовто-блакитний стяг. Поряд – білий зайчик, м’яка дитяча іграшка. А між ними табличка з написом: «Т-64 ЗСУ Україна».

Мені розповіли, що в цьому танку загинули наші хлопці, найсміливіші відчайдухи, які своїм життям захистили мою сім’ю в ніч з 24 на 25 лютого. Вони більше ніколи не побачать своїх коханих, не відчують на щоках лагідний доторк сонечка, не вберуть на повні груди весняного повітря…

Підходжу до старої п’ятиповерхівка. Чи до того, що від неї залишилося… Два дощенту поруйнованих під’їзди вже розібрано, щоб уникнути ще одного лиха. Де тепер живуть ті, чия квартира нагадує піщану гору? Торкнулася рукою простріленого залізного паркана. Крізь отвори виднілася весняна зелень. Природа бере своє.

Дорога веде до парку, який донедавна був таким доглянутим і сучасним. Пожовкла трава вже почала зеленіти, але хіба вона прикрити жах руїни. Розбиті ліхтарі й розтрощені лавки, пом’яті вибухами весільні арки й вирвані з корінням дерева. Очі вхопили великий постріляний напис, назву парку. «Щасливий»… Який же ти щасливий, подумала я, коли такий нещасний на вигляд? Провела кінчиками пальців по стріляних стовбурах величних сосон, обійшла вирви на паркових доріжках. Газон м’яко проминався під ногами. Полишений кимось чобіт чекав на прихід рясного дощу, а я сіла поруч спираючись на дерево. Вкотре змахнула з вій сльози й заморено дивилася у похмуре весняне небо.

Таким стрічав Гостомель у день мого повернення. Але згодом все тут почало змінюватися. Тепер я крокую вулицею і не сахаюся обвуглених будинків з лівого боку. Вже не заходиться серце від болю, лише іноді щемить смутком. Той будинок, на паркані якого торік сидів сумний птах, вже майже відновили. Свіжі стіни виблискують на сонці золотою карамеллю. Згадки про трагедію повертаються лише тоді, коли переводиш погляд на купу битого скла й покрученого вогнем пластику. Господарі повернулися – висадили молоді деревця неподалік огорожі. І птах поселився під їхнім дахом, може, вже інший, не той, з яким зустрічалася торішньої весни. Хоча так хочеться вірити, що це саме він прилетів додому, аби почати життя спочатку.

А танк усе ще стоїть там, де побачила його вперше.

… Звичні буденні картинки, які я тепер так ціную: парковими стежками неквапливо гуляють люди, чути дитячий сміх і спів пташок. Смішний неповороткий пес несе господарю улюблений м’ячик, щоб продовжити гру. На лавці двоє стареньких читають одну книжку на двох, а над ними доцвітає… Озиваються мелодіями новенькі кав’ярні. Назва парку «Щасливий» тепер сяє на сонці жовто-блакитними літерами. Щастя й життя повертаються у моє рідне містечко.