Скоро каштани розпустять свої зелені віяла, і в нашій рідній столиці трішки повеселішає. Щоправда веселощів назагал стає дедалі менше, як і каштанів. Не перестають вони буйно цвісти хіба що в легендарній пісні по Київ. Каштани, мов ті аборигени, з трудом втримують натиск пришельців. Бо як інакше назвати вакханалію із безсистемною забудовою міста?

Дорвавшись до новітніх технологій будівництва «висоток», підкупивши всіх і вся, будівельна мафія бере приступом серце столиці: сквери, двори, дитячі й спортивні майданчики… Зважаючи на масштаби, «рулить» тут більше центральна влада. Цільної, не спаплюженої новобудовами панорами Києва вже й не побачити. В’їжджаєш з Лівого берега через міст-метро – око ріжуть будинки сучасної знаті, які нахабно нависають огромами над Лаврськими куполами… Пригадую, перший із них виліз, як фурункул, на початку 2000-х (період Помаранчевої революції). Тоді новообраний Президент Віктор Ющенко, якого народ просто «заніс» до владного кабінету, привселюдно висловив свою стурбованість знахабнілою будовою в історичному місці й сказав щось про «князів, які перевертаються в гробах», пообіцяв знести це неподобство, або, принаймні, знизити кількість поверхів… І чим, гадаєте, закінчилася ця історія? Правильно – неподалік збудували ще одну почвару (це вже Янукович постарався для «своїх»). Ось так бетонними «фурункулами» за кілька років обріс увесь Київ! Колись навіть безбожні комуністи побоювалися Господа, сповідували негласну вказівку: вище лаврських хрестів не будувати. А тепер подивіться, що роблять «набожні»?! Зверніть увагу, в яке висотне кільце забудов (фактично у глуху облогу) взято Володимирський собор… А нині на місці зруйнованого історичного особняка, що неподалік залізничного вокзалу, починають зводити чергового скляно-бетонного монстра, який для приїжджих повністю закриє вид на Володимирський…

Іще про будівельні гріхи… Перед Євро-2012 в Києві намагалися «запечатати» новобудовами Кафедральний греко-католицький собор на Лівому березі – впритул до храму поставити сім «свічок антихриста». І лишень спротив громадськості та особисте втручання міського голови Віталія Кличка призупинили ці будови (хоча вже сім фундаментів було залито). Але будівельна мафія не була б мафією – три із семи «свічок» відвоювала. І не факт, що решту колись-таки не добудують…

Далі пішли інші «рекорди»: Київ «виборов» перше місце серед європейських столиць за кількістю хмарочосів, І нині посідає сумні першість серед міст-мільйонників за забрудненістю повітря… Столицю України вже сміливо можна додавати до міст-рекордсменів за максимумом авто й мінімумом паркувальних місць, що призводить до транспортного колапсу. Смог, який все частіше стоїть над Києвом – результат несамовитих забудов і дисбалансу в перенаселенні середмістя. Жадібність нуворишів губить Київ, колись одне з найзеленіших і найчистіших міст.

Свого часу Ігор Шамо та Дмитро Луценко створили шедевральну пісню про Київ. Вона вважається славнем міста. Але є в цій пісні, на мою думку, невдалий рядок: «…Як тебе не любити, Києве мій?» Зрозуміло, яку емоцію вкладав у них поет. Та оце сусідство двох слів – «не» і «любити» – ніби наслало навроч на все місто. Нині до цієї пісні, на жаль, усе частіше напрошується інший рядок: «Як тебе полюбити, Києве мій?»