Молоді художники, талановиті мрійники, багато креативних особистостей… Атмосфера, наповнена енергією, свободою, творчістю і любов‘ю… Навіть не віриться, що це все про новий український фільм. Два роки напруженої праці команди вітчизняних кінематографістів на чолі з режисером Олександром Лигадовським позаду. «Сквот 32» – стрічка про молодь і для молоді – вийшла на екрани країни. Про роль, яка допомогла зазирнути ще глибше в таємничі реалії «Сквоту 32», дізнатися, що саме відбувалося за кадром, розповідає акторка Яна Ісаєнко.

– Спочатку прийшла на передкастинг, – починає розповідь Яна. –  Зацікавила режисера, мене запросили до наступного етапу. І – затвердили на роль. Це один із небагатьох моїх кастингів, коли я на всі сто задоволена своєю роботою. За головну роль не змагалася, там була потрібна доросліша акторка.

– Що можеш розповісти про свою роль?

– Я граю Малу – дівчинку п‘ятнадцяти-шістнадцяти років, яка приїхала з Донецька. Вона дуже допитлива, постійно суне свого носа туди, куди не варто. Живе разом з іншими сквотерами.

– Є схожість між тобою і твоїм персонажем?

– Гадаю, так. Особливо, коли була молодшою.

– Окрім кінематографа, ще чимось захоплюєшся? І чи допомогло це тобі у роботі над роллю?

– Так, вісім років грала у театрі, і це справді мені допомогло. Як і досвід у відеоблогерстві: може тому перед камерою почувалася розкутішою. І з приємністю чула добрі слова режисера, колег.

– Що порадиш тим, хто не має такого досвіду?

– Головне – йти до омріяної мети, працювати і ще раз працювати. Якщо справа тобі справді подобається і ти хочеш нею займатися, то все вдасться, навіть на інтуїтивному рівні.

– Якою була атмосфера на знімальному майданчику після зйомок, в такому добірному товаристві творчих особистостей?

– Ой, атмосфера була дуже творчою: хтось співав, хтось танцював, хтось малював, хтось просто веселився. Ми завжди були сповненими енергії, навіть у нічні зміни, попри фізичну втому.

– Хотіла б у реальному житті стати частиною сквоту?

– Взагалі, це дуже круто: жити разом з такими ж творчими людьми, як і ти, створювати щось цікаве. Але мені дуже важливо відчувати комфорт, тоді зможу стати частиною чогось нового.

– А під час зйомок фільму такого відчуття причетності до новизни не було?

– Звісно, було. Найперше відчувала, що стала частинкою сформованої, але ще  зовсім юної новітньої історії українського кінематографа.

– Чим тебе захоплює «Сквот 32»?

– Він – веселий, драйвовий, молодіжний і просто сповнений любов‘ю. Загалом, це справді соковита картина.

– Які емоції після перегляду?

– Приємне здивування. Хоч фільм вийшов не ідеальним, але в ньому є своя родзинка, і найважливіше – сенс, який гарно піднесли!

– Який сенс, визначила для себе?

– По-перше, потрібно дозволяти собі мріяти і досягати своєї мети. По-друге, життя одне, і ти маєш почуватися вільно, не залежати від чужої думки, від людей, які на тебе тиснуть. Любити себе в будь-якому віці і займатися тим, що ти справді любиш.

– Хотіла б надалі співпрацювати із режисером Олександром Лигадовським або з кимось з акторського складу?

– Так, мені дуже сподобалася наша команда, і я б хотіла попрацювати на іншому проекті не тільки з режисером, акторами, але й з гримерами, звукорежисерами, операторами і всіма іншими.

– Важко поєднувати акторство зі студентським життям?

– Я трішки зупинилася в акторській діяльності, хоча в 11-му класі було важко поєднувати зйомки з підготовкою до іспитів. Тепер виношую плани приєднатися до нового молодіжного театру.

– А нові кінозйомки?

– Звісно, мрію, але це залежить не тільки від мене. Відвідую кастинги, проте схиляюся до думки, що нині краще б зосередитися на грі в театрі. Це допоможе набути досвіду, додасть упевненості, збагатить мій акторський арсенал. Тоді й на кастингах помітять.

– То що: театр чи кіно?

– Це дуже складне питання. Кіно і театр – різні сфери діяльності. Мені подобається грати і там, і там. Якщо обирати роботу, то це театр, він стабільніший. Але емоційно мені більше подобається кіно, там отримую справжнє задоволення.