Поки державні лідери України та Польщі обмінюються словесним літеплом  про  значущість дружніх українсько-польських взаємин для досягнення європейської солідарності, поки скріплюють підписами спільні декларації про наміри розвивати стосунки, визнаючи територіальну цілісність України та Польщі, непорушність кордонів держав, деякі польські політики із табору націонал-радикалів, з невитравною печаттю клінічної величі, «можів» і «кресів» на вродзоних чолах, продовжують ретельно вгепувати осиковий кілок у наші добросусідські відносини. 

У соцмережах поширюють посилання на сайт Польського сейму: там оприлюднено законопроект, який вносить зміни до закону про Інститут національної пам’яті Польщі.

Ось, для прикладу, лише кілька норм, що їх пропонують узаконити надміру гарячі голови польського парламенту:

«Ст. 1, п.2а:
«Злочинами українських націоналістів та українських формацій, що колаборували із ІІІ Рейхом, у визначенні закону, є дії, здійснені українськими націоналістами у 1925-1950 роках, які полягають у застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини проти як окремих особистостей, так і груп населення, а особливо – проти населення польського.

Злочином українських націоналістів та українських формацій, що колаборували із ІІІ Рейхом, є також участь у винищенні єврейського населення та геноциді громадян ІІ Речі посполитої Польської на теренах Волині і Східної Малопольщі».

«Ст. 55. Кримінальна відповідальність за публічне і всупереч фактам заперечення злочинів.

Той, хто публічно і всупереч фактів заперечує злочини, про які ідеться у ст 1. […], підлягає штрафу або позбавленню волі на термін до трьох років».

Путін і його кліка можуть знову підняти заздоровні келихи за поточену курячою сліпотою польську геополітичну «далекоглядність», яку, схоже, нічим не проймеш, навіть підлим смоленським ритуальним відтинанням ясновельможної державної голови.

Яку реакцію викличуть ці норми в українському суспільстві, спрогнозувати неважко. Надто зболена історична пам’ять не лише про лиха давні, доби Козаччини, а й про ті, які мають ще живих свідків і постраждалих, – про дії польських зайд на західноукраїнських теренах, по той бік Збруча, про нелюдські концентраки  для «хлопів-малополяків» на штиб «Miejsce Odosobnienia w Berezie Kartuskiej », про масові криваві повоєнні етнічні чистки українства на загарбаних землях. Тому вдягатися сьогочасним «бардзо пожондним» привладним полоноцентристам  у власяниці етнічних мучеників, рівняючи свої «окупаційні страждання» до континентального макабричного лиха євреїв, – щонайменше безстидно. А загалом – самогубно: не за високими горами, не за широким морями імперія, яка вже розмахує обродькою на горду пиху «можного паньсьтва». І не важливо, як вона, та гамівна вуздечка, зватиметься: Варшавське генерал-губернаторство, чи сателітна Польська Народна Республіка.