Пропозиції Дональда Трампа щодо «врегулювання для України» – це не дорожня карта миру. Радше схема, у якій політика підмінена бізнесом. Усі 28 пунктів тримаються на одній логіці: конфлікт можна «заморозити», прибутки – ні.

Ключова ідея – фактичне прийняття окупації. Формально Вашингтон нічого не визнає, але пропонує зафіксувати нинішню лінію розмежування як нову реальність, за аналогією з тим, як США свого часу не визнавали радянську окупацію Балтії, але змирилися з її існуванням. Для України це політична пастка: формально все лишається тимчасовим, а фактично – надовго.

Другий елемент – демілітаризована зона. Розмови про міжнародні сили звучать давно, але Трамп окреслює вже конкретні контури. Проблема не в самій ідеї, а в масштабі – занадто великому, щоб це було прийнятним для Києва. І занадто вигідному Москві, якій дістається зона безпечної буферності. У пакеті позаблоковий статус України. Формула проста: Київ без НАТО, НАТО без Києва. Це вже не дипломатія – це геополітична поступка, яку Вашингтон, судячи з риторики, розглядає як робочий варіант.

Щодо чисельності Української армії Трамп озвучує максимум: 600 тисяч. Для воєнного часу – це менше, ніж Україна має зараз разом із силами оборони; для мирного періоду – реалістичний верхній поріг. Цей пункт більш-менш прагматичний, хоча незрозуміло, хто і як оцінюватиме потреби оборони після великої війни.

Далі найцікавіше: фінанси. Вся конструкція нагадує велику інвестиційну фабрику, де Україна – майданчик, а США – головний бенефіціар.

Трамп пропонує розморозити російські активи, але не просто повернути їх у глобальний обіг. Частину спрямувати до фонду відновлення України під американським управлінням. Звідти США отримуватимуть половину прибутку від інвестицій. По суті, російські гроші мають працювати на американський дохід – блискуча схема, яка чудово підходить до бізнесового мірила і стилю Трампа.

Європейському Союзу у цій конструкції відвели роль донора: з нього,  мовляв, 100 мільярдів. Куди саме? Якщо до згаданого фонду, то США автоматично заробляють уже не з 100, а з 200 мільярдів. Логіка проста: Європа платить, Америка керує.

Решта заморожених російських активів, близько 290 мільярдів, ідуть в інший інвестиційний інструмент, призначення якого не деталізується. Висновок напрошується сам: гроші можуть повернутися в російські проєкти, але вже під американським брендом. І навіть відновлення газового транзиту вписується у цю схему. Для цього можна створити окрему «прокладку», що увійде до української газотранспортної системи, купуватиме газ у Росії й продаватиме Європі як американський. Звучить знайомо? «РосУкрЕнерго», тільки з новою етикеткою.

Ще один пункт – оплата за гарантії безпеки. За які такі гарантії, не уточнюється. В оптимістичному сценарії – це поставки зброї. У песимістичному – платна версія Будапештського меморандуму.

Кульмінація – «Рада миру», яку має очолити сам Трамп. Пункт, що радше має вигляд політичного гротеску. Договір, у який закладають конкретну людину, – за визначенням тимчасовий. Що буде після завершення президентської каденції? А що після Трампа як політичної фігури? Якщо «Раду» очолюватиме вже не президент, а пенсіонер, то яку вагу матимуть її рішення?

У підсумку маємо не бачення миру, а бізнес-план. Мірну ложку для Трампа. Він і не приховує: війна – це можливість.