У серці Шотландії зародилася благодійна організація, яка стала не просто джерелом фінансової допомоги, а справжнім символом солідарності та підтримки України. «Sunflower Читати далі…
У час тяжких випробувань для країни кінематографісти взяли на себе місію самовидців – фіксуючи доленосні моменти історії та відображаючи реальні події. Читати далі…
Культурний простір середмістя Вінниці збагатився книгарнею «Герой». Її відкриття ініціювали батьки та старша сестра журналіста й військового Миколи Рачка, який 2022
Інтегрування української молоді у навчальні заклади закордоном стало справжнім викликом для наших «зовнішньо-переміщених осіб». Мовний бар’єр, психологічне та й ментальне адаптування
На початку повномасштабного вторгнення потреба перебувати в бомбосховищах та телефон як єдиний спосіб виходу «в світ» зробили свою справу: сайти онлайн-медіа
В епоху соціальних мереж таргетована реклама зустрічається постійно. Instagram і TikTok самі пропонують сторінки, де можна знайти потрібні товари чи послуги.
Березень 28, 2019Людмила СЕМЕНЮК; м. Женева, Швейцарія Коментарів немає
День театру — він Міжнародний. І мені стало цікаво, як святкується цей день між народами. Він — як лакмусовий папірець, що виявляє турботу влади про культуру народу. Як Міжнародний жіночий день: або тобі дарують квіти повсякчас, або лише на 8 березня, разом із сковорідкою.
У Женеві 400 тисяч населення разом з приміськими селищами. І
тут успішно працює 17 театрів, більшість яких розміром та технічним оснащенням
подібні до нашого нового Театру на Подолі. За десять років я була в десятьох:
від театру маріонеток до комедійного. І ніде не бачила занедбаності. Крім того,
тут успішно працюють 14 великих і малих кінотеатрів, щоправда, один із них, мій
улюблений артхаузний, на ремонті. В кінотеатрах постійно йдуть театральні
прем‘єри з Лондона чи Парижа, і саме так у лютому я подивилася у Балексері
шекспірівську «Дванадцяту ніч» у постановці Томаса Остермайєра, прем’єра якої
була в паризькій «Комеді-Франсез» восени. До слова, постановка цієї комедії у Національному театрі імені Івана Франка
режисером Дмитром
Богомазовим, як на мене,
набагато краща.
А ще в Женеві є філармонія,
консерваторія, розкішний «Вікторія-хол», на зразок лондонського «Альберт-холу».
І низка великих концертних залів для поп, рок, джазу. Щонеділі в якійсь церкві
чи соборі відбуваються безкоштовні концерти камерної музики, за участі провідних
музикантів тієї ж таки філармонії чи консерваторії.
Але безперечною окрасою та родзинкою міста є «Ґранд-театр» Женеви. Його збудовано 1879 року коштом французського герцога Брунсвіка, відомого гульвіси, якого за непристойну поведінку вислали навіть
з вельми легковажної Франції, але за щедрість та позитив полюбили у Швейцарії.
Герцог повагу оцінив, а оскільки спадкоємців не мав, то чималі статки, які не
встиг прогуляти, заповідав місту з проханням збудувати тут оперу на зразок
знаменитої паризької «Ґранд-опера». Вони й справді дуже схожі архітектурою та вишуканим дизайном. У 1951 році
під час репетиції опери Ваґнера
театр спалахнув. Найбільше постраждала глядацька зала.
Ремонтували його аж 11
років, і зрештою він засяяв у своїй красі. Відтоді минуло чимало часу, настало нове століття, і три роки тому місцева влада, порадившись з народом на
референдумі (а всі важливі питання у Швейцарії вирішуються тільки так!), вирішила зробити в театрі новий сучасний ремонт ремонт. На це виділили 67 мільйонів швейцарських франків (дорівнює
долару). Згодом суму збільшили до 73-рьох мільйонів. За ці гроші не тільки відновили фасад, відреставрували старовинні ліпнину, паркет,
стелю у залі, а й добудували ще на 800 квадратних метрів приміщення для акторів: гримерки, костюмерні, кімнати релаксу, зали для репетицій.
Все за останнім словом техніки. Врочистого відкриття, як це прийнято у нас, не було. Ніхто не
піарився для телекамер, ніякі міністри та віце-прем‘єри не тяли червоних стрічкок. Просто відкрили для глядачів у лютому — музикою Ваґнера.
А напередодні
Міжнародного дня театру, на вихідні, відчинили двері для мешканців міста. Усіх. Без
жодних офіційних запрошень. Зранку до пізньої ночі. Під
урочисті фанфари. Із червоною доріжкою. І навіть із шампанню. Завершилося
це пізно ввечері ілюмінованим лазерним шоу на фасаді будівлі,
де було відтворено всю історію цього величного, воістину (хоч без усяких
звань), національного театру. І все це заради того, щоб Жан, який відчиняє свою
«буланжері» о п’ятій ранку, чи водій П’єр, який йде додому о дванадцятій
ночі з тролейбусного парку, знали, куди пішли їхні податки. Щоб посиділи на
репетиції, щоб подивилися на костюми, щоб оцінили, як у залі сяє зірками стеля зі справжнього муранського скла, і стіни з мармуру, і яскравість люстр, і чистоту дзеркал… Щоб відчули не тільки м‘якість
оксамитових крісел, а й свою причетність до високого мистецтва…
Волонтерці з організації «Сміливі відновлювати» («Brave to rebuild») Вікторії Мішурі 20 років. З теми, як вона долучилася до «Сміливих» починається наша
У київському парку «Наталка» Ольга Пономарьова, мобільний фотограф та контент-мейкер, провела бранч «Контент як СУПЕРсила». Зібралося понад два десятка учасників: SMM-спеціалісти,
Цю сімейну легенду початку ХІХ сторіччя про Андріївський узвіз почув нещодавно від шановного пенсіонера з Херсонщини Олега Анащенка, якого теперішнє лихоліття
Свою національну ідентичність ми відстоювали за всіх імперій: російської, австро-угорської, нацистської, радянської. Наукова праця Радомира Мокрика «Бунт проти імперії: українські шістдесятники»
Ця давня канадська традиція віщує неофіційний початок осені. Сягає корінням XVII століття – тоді французькі поселенці посадили яблуні у Нової Шотландії,
Документальний фільм від Netflix «Таємниці теракотових воїнів» розкриває захопливу історію однієї з найбільших археологічних знахідок – теракотових воїнів та могилу першого
Близько тисячі меломанів зібралися у столичному ТРЦ «Гулівер» на концерті MELOVIN. Відомий український співак підкорив публіку харизмою. Виконував композиції наживо. І
Залишити відповідь