Суботні відвідини столичного Будинку кіно починалися геть незвично. Поспіхом бігла до Синьої зали, бо трохи запізнювалася. Та добігши неочікувано як мовиться, поцілувала клямку дверей. Обійшла всі входи – зачинено. Спустилася вниз, шукала працівників, блукала у пошуках потрібного входу… вже до іншої зали – Червоної.

Імпровізований марафон стався не випадково: організатори показу фільму «Ти – космос» та його публічного обговорення попередньо мали намір провести захід саме у «камерній» Синій залі, але глядачів прийшло так багато, що його довелося на ходу переносити у просторішу локацію. Така велелюдна цікавість до кінострічки цілком природня, адже фільм серед найкасовіших українських прем’єр 2025 року і досі збурює глядацький ажіотаж.

Звісно, за кожним успішним твором стоять успішні творці. Цього разу глядачі мали нагоду поспілкуватися з ними наживо. Режисер стрічки Павло Остріков та композитор Микита Моісеєв інші члени знімальної групи відповідали на запитання, ділилися «закуліссям» народження фільму. Здебільшого зрозумілим для тих, хто бачив картину.

Перше запитання із залу стосувалося епізоду, в якому головний герой вимикає (а фактично вбиває) робота Макса, свого єдиного друга та помічника на космічному кораблі.

– Я розумію, що контроль робота зайшов надто далеко, та невже ніяк не можна було уникнути цього болісного моменту? – досадувала глядачка.

– Вбивство Макса – це емоційна дія, – відказав режисер. – Вона ніби стає маркером того, що в житті нашого космічного далекобійника Андрій щось змінилося, що він більше не може жити так, як жив раніше.

– Робот Макс – це те, що любить нас, але через любов не дає нам можливості ризикувати задля втілення власних мрій, – додав оператор фільму Олександр Русєв. – Це наче батьки, котрі надміру опікують свою дитину…

Фільм вражає звуковим супроводом.

– Вся музика мала уособлювати тяжіння, самотність, але водночас, не переобтяжувати, – веде розповідь Микита Моісеєв, – Ми знаємо, що наш герой Андрюха – не мастак підбирати слова, тому музика мала говорити замість нього.

– Чому нам показали платівку Андрієвих батьків, яка у фільмі так і не прозвучала? – запитали із залу.

Режисер пояснив: за задумом, з тієї платівки таки мала прозвучати конкретна пісня, але коли її підставили на монтажі, дива не відбулося. Стало ясно, що ця пісня важлива лише для самого героя, і яку б композицію не обрати, глядач все одно не відчує того, що відчуває він, персонаж.

Не оминули увагою і мову, якою говорить Андрій. Павло Остріков назвав її частиною режисерського задуму:

– Це можливість показати соціальний статус героя без зайвих пояснень і максимально швидко занурити глядача в історію.

Із залу лунало багато рефлексій та подяк авторам, а завершилася зустріч як завжди: кіномитці поділилися планами на майбутнє. Павло Остріков повідав, що має задум створити авторський серіал та кілька фільмів. Зокрема, кіноісторію артиста у дев’яності, який втрачає славу і бажаючи отримати звання «народний», вирішує повністю перебудувати свою кар’єру.