Анна Ільчук, студентка четвертого курсу Інституту журналістики столичного Грінченкового університету, встигла попрацювати моделлю в Україні, а нещодавно повернулася з Китаю.

– Ніколи не мріяла про модельний бізнес, – зізнається дівчина. – Підпрацьовувала в рекламі, але одного дня звільнилася. Чекала в метро на колишнього колегу, була дуже стомленою, із синцями під очима. Аж підходить якийсь чоловік і починає розпитувати чи я, бува, не модель. Здалося, що то такий невдалий жарт. Але розговорилися… Дозволила себе сфотографувати, залишила номер телефону. То був директор модельного агентства, з яким і досі співпрацюю.

Часто дівчат для роботи моделями шукають через інтернет. Тих, які підходять, запрошують на співбесіду… Але тут можуть бути різні сценарії, приємні і не дуже…

– Що ж найперше вимагають від моделі? Можливо, якогось особливого догляду за собою?

– Коли працювала  в Україні, якихось особливих вимог не було. А от робота в Китаї – то зовсім інше. Треба ретельно стежити за собою, за здоров’ям  своєї шкіри і волосся, бо тут задля ефективної реклами над  моделями можуть «поекспериментувати». Звісно, користуюся різними кремами, шампунями, усілякими змивками, оздоровлюючими оливами: для краси, але найперше – для роботи.

– А чим тобі запам’яталася праця в Китаї?

– В Україні повноцінної модельної індустрії все ще немає. Це невеликий бізнес зі своєю специфікою. І роботи небагато: зйомки для телереклами, різних каталогів  чи глянцевих журналів.

У Китаї великий рекламний ринок, на моделей там значний попит. Оплата погодинна, та й гонорари вищі, ніж в Україні.

– І в Китаї, і в Україні ти брала участь у головних показах модного одягу. Відмінності помітні?

– В Україні кожен дизайнер одягу  влаштовує свій відбір. Трапляється, що такі відбори призначають в один день, але в різних кінцях Києва. Якщо не встигаєш – тобі кажуть «до побачення».

У Китаї на тиждень моди для моделей влаштовують спільний великий кастинг.  Присутні всі дизайнери, які набирають свої команди. Але місцевих та європейських претендентів відбирають окремо.

Примірка модельного одягу у нас проходить швидше. Правда, з тобою не панькаються. Якщо сукня сидить «не так», тоді зазвичай теж «до побачення». У Китаї з тобою працюють довший час: підганяють одяг, створюють тобі образ, як моделі. Проте це відбирає багато часу, немає коли відпочити.

А покази проходять однаково. Тобі роблять зачіску, макіяж і ти в наряді чекаєш на свій вихід. Головне – не хвилюватися…

– На одному з українських телеканалів – доволі популярне шоу про модельний бізнес. Що порадиш молодим мрійникам про світ моди?

– Мрії – це добре, але я б радила критично оцінювати свої можливості і фізичні дані. Якщо ви невисокого зросту, то, напевне, професія моделі не для вас. Я переглянула кілька випусків цього шоу. Як на мене, більшість його учасників – аматори у модельній справі. Практичної користі від такого проекту не бачу.